І нічого справді не хотілося
Якось все було надміру,
В голові думки роїлися
Серце спокою благало хоч хвилину.
І нічого справді не відбулося,
Все було неначе у тумані
Дві стихії взяли і зіткнулися,
Кожен викладався аж до грані.
І нікого справді не знаходилось
Всі були далеко - їх не видно,
Вибирати у ту мить вже не приходилось,
Але серце ще боролось, як не дивно.
І нічого просто так не забувається
Кожен часточкою протікає в твоїх жилах,
Бідний мозок завжди так старається,
Але серце, серце любить без упину.
