Від когось чув: за дзеркалом все навпаки,
На циферблатах час зворотно крутить.
Там після шкіл потрібно йти у дитсадки,
Вже в першім акті - «Бути чи не бути?».
Стікають зморшки із облич. Куди? Кудись.
І зір прекрасний, треба світ любити.
Співає в клубі буйночубий гармоніст,
Покійна мати йде город садити.
Вечірнє сонце котиться чомусь на схід,
У механізмах сплутались поняття,
Тому у липні на ставку блискучий лід,
А в грудні – випускні чарівні плаття.
Там можна повернутися з усіх доріг
І виправити все, свої ж бо судді,
Там зовсім не такий, як нині, теплий сніг,
І легко докопатися до суті.
Напевно, причепився і ярлик тупий,
Якби схотів у казці побувати,
Бо то порядок, ніде дітись, світовий:
Комусь родитись, а комусь вмирати.
Все геніально просто, кожному свій час,
Своя сволота і свої герої,
Минув тебе Сіон, не проклинав Тарас
І хтось другий стояв на стінах Трої.
Не ти нові з «Марії» береги вітав,
Не сходив в небо димом інквізицій,
Хтось інший падав, плакав, знов вставав
Під Берестечком згідно диспозицій.
Я не люблю документальність у кіно,
Придумане – це ж танець на паркеті.
Який бо красень Кікабідзе в «Міміно»,
Як некрасиво знятий тридцять третій.
Це все минувшина, без нас і не про нас,
Засохла кров, чиєсь скінчилось свято.
За дзеркалом – незрозуміло-інший час,
У дзеркалі – поки що пустувато.
