« Я бачив дивний сон, немов переді мною
висока та стрімка і дика площина...»
Іван Франко
Заріздвяніло шибкою у хату
у цьому році, що майне й мине.
І радості – до болю небагато,
якщо несамовите не засне.
І хоч невиліковна ця гарячка,
надія є, що у холодні дні
упаде Раша у зимову сплячку
бодай альтернативою війні.
У муках народилась Україна.
Лютує Ірод. Гине патріот
за право називатися – людина,
за віру, за об’єднаний народ.
У протидії – нелюди і люди.
Байдуже – суне голову в пісок,
оклигують перевертні і юди,
оскалюється злобою совок.
Яріють мужні, ниють боягузи.
Мокаючи у каламар перо,
витійствують служителі у Музи
і... Мало що нагадує Різдво.
Розказують, які вони хороші,
церковні канонічні брехуни.
Бойовики рахують довгі гроші.
Упились кров’ю ідоли війни.
А воїни готові у дорогу
во ім’я Духа, Сина і Отця
загнати звіра у його барлогу,
діждатися агонії кінця.
Аби не сміло юрбище нещадне –
ні збройне, ні неоново-естрадне
являти людям нелюда єство.
І – Бога ради, ради України
вітати найсвітліші іменини,
аби не опечалити Різдво.
Коли читаю такі вірші, як цей, то розумію всю убогість моїх. Інколи Ви – просто
Містер Досконалість!
Відносно зауважень до мого: 1)прийняла безумовно, 2) частково (ще думаю).
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
З усього сказаного можна зробити висновок, що скульптору інколи легше, ніж художнику.