Тремтить сльоза, сполохана прощанням,
Ідуть дощі змиваючи тепло.
Все те. Що називалося коханням
Минулося. Як казка відійшло..
Я сльози свої в темряві сховаю,
Холодна ніч приглушить крик душі.
Моя Любов, як небо це безкрає,
Що все мовчить в печальному дощі.
Чи викличе ще посмішку - незнаю,
Чи прийде літо серед мерзлоти
Цих двох сердець, що вірно покохали
Та не знайшли красивої мети.
Зворушена надія кличе в гості
Й шепоче повість про життя без меж
Та без тепла і лагідного сонця
Загине почуття, не повернеш.
Кохана постать щезне у туманах,
Слова далеко вітер віднесе.
Про ті хвилини трепетно-жадані
Про муки серця радісно-сумні..
Ти, може, прийдеш, щоб прогнати тугу,
Але один, іще єдиний раз.
Та не зітреш сльозу, не станеш другом
І не почуєш істину про нас.
