Сонце певно вже стомилось,
Потихеньку злізло з неба,
Десь за обрій закотилось.
Взавтра вийде, бо так треба.
Літній вечір крадькома
Обійняв село за плечі,
День пройшов, уже нема,
І притихла вже малеча.
Цвіркуни навперебій,
вихвалялися на скрипці,
Показав всім гонор свій,
Соловей на вітці.
Вечір гарний, тепло, сухо,
Серце радість крає.
Та влетів, що було духу,
Вітер п'яний з гаю.
Навкруги підняв пилюку,
З парубків зірвав кашкети,
Розпускав повсюди руки,
Розважався наш бешкетник.
Підлетів до молодиці,
Облетів навколо...
Враз, заглянув під спідницю
І чкурнув у поле.
Розжбурляв на нім покоси.
До верби тулився хтиво,
Порозплутував їй коси,
подививсь на дуб ліниво.
То до дуба причепився,
Побороть його хотів.
Хитав, хитав і стомився,
Не подужав полетів.
Вітер розгулявся вже, як треба.
Ой, багато сили в нім
Та розгнівав видно Небо,
Бо сердито гримнув Грім.
Відбулося все зненацька.
Ляснув вогняний батіг
І отримав Вітер хвацько,
Гонор враз його притих.
вересень 2008
Ой, і в мене є пустунець-вітрисько! Тільки він пустує по-дитячому А Ваш - справжній "вітрогон", хоча дуже симпатичний. Ой, та у Вас тут ціла компанія вітрів назбиралася. Гарно як!
sloboda відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
sloboda відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У вас, Оля, вітер - галантний кавалер, мій сільський мужик. Але те, що я не один відношуся до вітру, як до живої сутності, я зрозумів. Ваш вірш мені дуже сподобався.Дякую!