Розквітла квітка, в насолоді
П*є роси вранішні , манить
У світ кохання надприродній ,
Де серце солодко щемить .
Вже не пручаюсь я бажанню ,
У снах до неї лину знов
О ! Зіронько моя ти рання ,
Чом так пульсує в жилах кров ?
Вже білий сніг ляга на скроні ,
Роки зрадливо полонять …
Лягають почуття в долоні ,
Не в силах їх чомусь прогнать .
Незвідане - стає вже знане ,
Свідоме – загадкова мить .
Уже забуті давно рани
Вітер пробуджує , ятрить .
Жита високі п*янять розум ,
Мрію думками поверта
Ні що не варті ті погрози ,
Котрі навіюють літа ...
Сергій Бабінчук .
