присвячується тим хто по ту сторону…
— "Іноді, світ мертвих пересікається з світом живих".
З кінофільму "Інші"
Ми на берегах дивимося в трюмо.
Там, наче за вуаллю, закритий прохід.
Але ж комусь неодмінно повезло,
і між берегами знову оманливий брід…
А ви сидите в безтямі на наших берегах,
живих оплакуючи над кістками відмерлими.
А їм розрада не тільки в молитвах-
банують живі за бесідами душевними.
Банують сини за мамчиним покровом,
своїх вовченят кормила, сповивала.
Банує мамка, сниться видивом,
на тім берегу синів підтримки не спізнала.
Також до слова банують кохані поряд.
Вдивляються у ліжко - навпроти пустота.
"Кохана, доброго ранку" - порожній погляд,
"Залиш мене, ти ж відчалив на інші берега".
А бува, лицар з війни повернувся додому -
Брід перейшов, не стріляний від макітри до ніг.
Тіло своє полишив на березі бранному...
А сім'я банувала - "ой, чи вцілів чи поліг?"
…
Тривожить сумління, що не вислухані "інші".
Та чи полягли, вмерли, чи далеко вони?
Є річки і броди ще май глибші
На берегах наших, хочеш - крізь вуаль зазирни.
Кожен творець, майстер слова вкладає енергію в рядки, витягує (вибирає) з простору щось містичне і близьке його життєвим ритмам - те, що близьке його душі.
Та часом, майстер і будь хто за покликом серця чи за певних обставин ключем словесним, думкою-кодом крізь вуаль зазирає, а за нею...річка досить вузька, і ми можемо чути "інших" голоси, що хочуть відвідати чи повернутись на наші береги!
Може хтось бажає побачити рідню, переживає за них, хоче допомогти?
А чого хочуть неправедні душі? Чи не заподіють вони кривди, піддаючись такій спокусі?
