Я кожного вечора бачу як відкриваються двері
І ти на порозі в своїх запорошених берцах.
"Нарешті" - промовлю, - "Ти встиг до вечері",
Ти тихо обіймеш так, ніби й ніколи не йшов.
І без запитань, як тобі там було і що пережив,
Накрию на стіл і дивитимусь так, ніби вперше.
Ти скажеш, що дуже за мною ти сильно тужив
І в грудях обізветься вкотре зболене серце.
"А знаєш мій милий, ночами не спалось мені,
Ці сни, ці новини, прогнози і переживання...
Думки лиш про те, як ти там вдалині,
Чи оберігає молитва моя і чи гріє кохання?!"
"А знаєш, кохана, не варто про це говорити,
Я тут, поряд, бачиш, живий і здоровий.
Приїхав міцну я сім'ю із тобою створити,
От бачиш, наказ на повернення паперовий."
І сльози покотяться, серце зіжметься,
Чекала ж тебе я і вірила, що повернешся,
Що все закінчиться і ти ще всміхнешся,
Хоча ще ночами не раз ти здригнешся.
Я кожного вечора бачу як відкриваються двері,
І ти на порозі в своїх запорошених берцах,
І хочеться вже наяву готувати для двох вечері,
Тонути в коханих й заболених твоїх очах.
Так кожного вечора засинаю з думками
І в снах зустрічаю тебе поцілунком душі.
Прошу, повертайсь, витри сльози руками,
Хай зустріч відбудеться не лише в вірші.