- Наталіє Аркадіївно, зустріч з партнерами о дванадцятій тридцять. Перед тим планерка і... До речі, на коли буде готова звітність за минулий місяць? А, ще - там ваш Орленко знову наколобродив, то треба...
Чорт. Би вас. Всіх. Побрав. Що я тут роблю? Де квіти? Привітання? Де запрошення на каву, щоб тобі?! Вона, взагалі-то попереджала. Кафешка, поний фарш. Щоб їм...
- ...О, на рахунок вашого запрошення... Наталю, ви ж розумієте - важливі партнери, німці, не можна втрачати такий шанс...
Ні, вона то розуміє. Все вона розуміє. Не розуміє одного - якого ... тендітна жінка має пахати понаднормово на рівні з мужиками, та ще й у свій власний день народження.
- ...а ви, як начальник такого великого відділу повинні знати що...
Ясно. Начальник. На все у них одна відмовка - начальник. У відрядження до чорта на роги - начальник. Звіт за дві ночі - начальник. Відпустка раз на три роки - теж начальник. Ді-ста-ло. Все дістало.
- ... одже, домовились. Ваш день народження відсвяткуємо в суботу. Все, через п'ятнадцять хвилин чекаємо вас в конференц-залі, - шеф стартував з місця, ніби кросс здавав.
- Ем... Віктор Валерійович, в суботу я зайнята, - слабо пискнула я.
- Що, що? - він на мить загальмував, наче схоплений за повідок гончак, а тоді знову рвонув, набираючи темп. - Неважливо. Після наради скажете, - і зник.
Ну ось. Так завжди. Неважливо. А що, якщо раптом важливо? Що, якщо для мене це важливо?! Чому це раптом те, що Люська з кадрів хоче тістечко з малиною - важливо, а її бажання провести вихідні з родиною - неважливо? Вона, що - гірша від якоїсь Люськи? Чому довкруж Люськи завжди крутиться чи не половина чоловічого колективу фірми, а з нею розмовляють як солдати на стройовій?
Мимоволі загнала під повіки непрохані сльози. Сльози вперто заганятись не хотіли, а навпаки - солоними змійками ковзнули по щоках. Чорт. Довели таки...
Я щосили прикусила нижню губу, щоб не розревітися і попрошкувала в туалет. На очі якось невчасно потрапила русява шевелюра.
- Орленко! - молодий хлопчина аж присів. - Ти що знову наробив?!
- Ем... Карнети не здав. Виб-бачте, Наталіє Аркадівно, - і що він такого цікавого на стільниці знайшов?
- Заблокували? - рявкнула коротко.
- Так. Але я...
- Орленко, - шовковим голосом тихо-тихо прошипіла я, - ти, звісно все виправиш, - хлопець швидко закивав головою. - І завтра... Зрозумів - завтра - розблокуєш видачу.
- Так точно, - здається, він зараз мені честь віддасть. Чорт, і чому я знову все роблю не так?..
Весь офіс, здається, дивиться на нас.
Як мене це дістало!
* * *
Вилітаю в коридор. Дріботіння власних каблучків гулко відлунює в крижаній тиші. Рвучко відкриваю непомітні двері. Хапаюся руками за край умивальника і судорожно схлипую.
Ну що ви всі мовчите? Що, ніхто не поставить знахабнілу маґеру на місце?! Я ж знаю, як ви мене ненавидите. Ну ж бо - трощіть маски! Рвіть десятки шкур до голої плоті! Калічте мене! Нищіть! Убивайте! Копирсайтеся в душі! Давайте ж - наживо! Шукайте найболючіші струни! Ну!
Що - нікому не стане сміливості?..
Я не сильна! Я - не сильна! Я не... Чорт би вас побрав...
Побачте, врешті-решт мене... справжню.
Дзеркало. Цинічна усмішка. Крижані очі.
"Ти сама хоч віриш у свою брехню, люба? Віриш?.." .
Вдих-видих.
Правильно. Поправити макіяж. І пасма із зачіски вибилися. Істерики нікого не прикрашають.
Тобі ще дочку піднімати. Він пошкодує, що покинув двох таких прекрасних дівчаток.
Ну що, кришталева леді, вперед?..
Я не сильна...
* * *
До біса все. Завтра у відпустку.
ID:
566732
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.03.2015 23:09:21
© дата внесення змiн: 19.03.2015 21:42:33
автор: Marika
Вкажіть причину вашої скарги
|
