лиш дикий звір в самотності знайде розраду
і схилить голову в очах пітьми
і не загубиться, аби ввести в оману
гіркі обличчя потойбічної імли.
він схилиться пропащою журбою
перед нестримним подихом тяжкої гри
і не зупинить потяг свій, який веде до зради
з життям та смертю юної пори.
він не злякається правдивості гіркої,
ані солодкої в той час брехні,
впаде глухим дощем на землю
в обійми світанкової зорі.
він стане морем синім та глибинним,
сховає весь той біль та страх,
і дасть загубленій у мандрах долі
знайти свій спокій у останній раз.
