3.
В кімнаті горіло світло. Лампочка, як завжди освітлювала все в неприродно яскравих тонах. Але зараз їй не було чого освітлювати. Хіба що чотири ліжка, три з яких пустувало. Не було більше безладу. З якогось моменту там почала панувати чистота. Може тому, що тут більше не було розкиданих речей Олексія. Чи самого Олексія. Він поїхав геть намагаючись уникнути помсти. На його допомогу розраховувати більше не доводилось.
Зараз неприродно яскрава лампочка освітлювала аркуш А1 на якому були записані всі подробиці вбивства. Вони називали її мапою. Завдяки ній вони не погубили всіх деталей. І зараз потрібно було ще раз все переглянути. Все пере провірити. Не можна було нічого пропускати. Головоломка не складеться без всіх частинок. Лікар виписав Сергія взявши з нього обіцянку не робити ніяких різких рухів та дотримуватись постільного режиму. Той порушив її, як тільки вийшов з лікарні. Зараз він з Ігорем посхилялись над мапою.
- Що ми маємо? – почав Ігор. – в, тепер вже згорілому, дитячому будинку пропадали діти сироти. Так як більшість з них не товаришували з власним дахом, їх ніхто не всиновлював. Їх забули.
- Нікому не було до них діла – Сергій не відривав погляд від мапи.
- Тому їх і викрадали для незаконної трансплантації органів. Чи ще для чогось…
- І ніхто навіть не шукав їх.
- Правильно – погодився Ігор – ідеальний спосіб нажитись.
Він дістав отриманий Сергієм реєстр всіх мешканців та персоналу дитячого будинку. Сергій витягнув те, що передав їм один з працівників МВС (по крайній мірі вони думали, що він з МВС).
- Отже – продовжив Ігор. – Відсоток смертності і так там був великий. Досить багато тікало.
Він перерахував дітей, про яких були спеціальні відмітки. Міліція все ж находила кількох з них. Не всіх живими, правда. Але ніяких відміток про вирізані органи не було.
- Проте – продовжив він – з 2002 по 2005 безслідно пропало шестеро дітей. Двоє хлопчиків. Четверо дівчат.
Він розклав фотографії зниклих дітей на столі. На них дивились усміхнені лиця дітей. Померлих дітей, яких викрали і забрали їх життя, щоб врятувати чужі.
- Одного знайшли. – Сергій постукав пальцями по фотографіях хлопців. – в котрогось з них вирізали очі, а труп кинули за містом, в лісі. Правда я не знаю в кого саме.
Ігор нахмурився. Частинок стало більше, але картинка не складалась.
- Не відволікайся! – Сергій зазирнув тому в очі і все зрозумів – я теж багато про що думаю, але зараз немає часу.
- Добре – погодився той. – давай далі.
- Нам потрібно вияснити ще щось про цих дітей – Сергій знову глянув на їхні лиця. – тобі прийдеться повернутись до того сторожа і, по можливості, дізнатись якомога більше про них.
- Запишу як крок №1 – погодився той. – тоді на початку 2008 сталось перше вбивство.
- І не факт, що перше – перебив Сергій.
І дійсно, не факт. Вони знали за три випадки з шести. Можна було лише сподіватись, що Христя була останньою в списку убивці. Але сподівання було досить легко розвіяти…
- Не забувай про цифри на тілах – Ігор все ж розвіяв здогадки Сергія – Христя ж була третя.
- Точно! На перших двох лишень римські номери, а на Христині «Три до прабатьків». Знову ж таки на латині.
- Друге сталось в 2010, рік назад – продовжив Ігор.
- Перерва між вбивствами скоротилась – помітив Сергій – зараз ж 2011…
- Потрібно знайти послідовність та інтервал з яким наш клієнт вбиває своїх жертв.
- І це знову ж таки під питанням – не погодився Сергій – невідомо чи взагалі є якийсь інтервал.
- Ми маємо хоч якось знати, коли приблизно може статись наступне – твердо вирішив Ігор.
- Може перевіримо дати зникнення дітей? – запропонував той.
- Перевіряв – задумано відповів той – там взагалі нічого не сходиться.
Сергій всміхнувся. Ігор питально глянув на нього. Його розпирало від злості. А тепер ще й додалось злості на Сергія.
- Що тебе так веселить? – розгнівався він
- Я ж так і не сказав тобі – почав той – пам’ятаєш того хлопця Христі?
- Теж, до речі Сергієм звався – не зрозумів Ігор – до чого він? Нам не до його брата зараз.
- Я не за те – Сергій глянув тому в очі – він сказав, що перед смертю Христі прислали фотографію, яку вона носила з собою?
В Ігоря в голові знову замиготів спогад
***
…
- Вона постійно носила при собі якусь фотографію! – швидко видав той, поки не схватив ще битою.
- Яку? Свою?
- Вона не показувала.
- Звідки ти тоді знаєш про фотографію? – спитав Олексій
- Після неї все й почалось…
- А де ж вона зараз? – з надією спитав Ігор.
- Не знаю. В особистих речах її не знайшли, це точно…
***
Ігор з недовірою глянув на Сергія.
- Ти знайшов ту фотографію? – спитав дивлячись на його задоволену гримасу.
- Свиснув у Ані ключі від кімнати і зайшов, поки нікого не було.
- Але ж міліція шукала…
- В особистих речах. І ніхто конкретно не шукав ту фотокартку…
- Добре, розумнику, де вона була?
- В іконі, яка висіла в Христі над ліжком.
Той дістав з кишені погнутий клаптик, який лише віддалено нагадував фотографію. Простягнув її Ігорю. На фотографії була одна з чотирьох зниклих дівчаток. Світле волосся, великі голубі очі, миле дитяче лице Ігор подивився на зворотну сторону. Там мілким шрифтом було надруковано:
Її звали Аліса. Вона хотіла жити…
Одразу ж знайшов її в реєстрі. Все вірно. Така дівчинка дійсно пропадала. Тепер вони знали, що її вже немає в живих.
- І того – почав Сергій – ми знаємо, що померла саме ця дівчинка, третя по рахунку, якщо зважати на вирізані номери. І хтось з двох хлопців був першим по рахунку. Про другу смерть ми не знаємо нічого, але я думаю все ж дівчинка. Сам подумай, в другої жертви ніж в серці. І заміть, в жертви.
- Тут я теж згодний – погодився Ігор.
Поклав фотографію на стіл. Ось чиє серце було в Христі. Ось, що хотів показати їм вбивця. Ніхто не рахувався з цими дітьми. Хтось забирав їхнє життя, щоб врятувати інші. Тепер вони частково розуміли його мотиви.
- Таки потрібно повернутись до того сторожа – виснував Сергій – але з реєстром.
- Думаєш він пам’ятає всіх дітей? – засумнівався Ігор.
- Не дітей – хитро всміхнувся Сергій – персонал.
- Я зрозумів – похвально всміхнувся Ігор – це ж може бути будь-хто причетний до того будинку.
- Точно! – підтвердив Сергій – а знайти персонал більш можливо.
- І може вони знають щось за дітей. Це ж міг бути хтось з тих дітей, яким вдалось уникнути тієї долі, а міг хтось з персоналу. Вчителі, санітари, лікарі.
- Ще не варто забувати про ножі – нагадав Сергій – один ми ж забрали, перед тим, як відпустили того хлопця, мого тезку.
- Треба знайти толкового зброяра, який зможе хоч щось про них розповісти. Він не дарма залишав їх в тілах жертв.
- Тепер ми вже не на десять кроків позаду? – Сергій згадав слова Олекси.
- Тепер ми маємо шанс проти нього – впевнено сказав Ігор. – але все одно, картинка не повна.
- Чого не вистачає.
- Ми не знаємо точно, як він за нами стежить. Раз. Ми не знаємо чи це вбивця прибрав того хлопця. Два. Ми не знаємо, що будемо робити, коли дізнаємось хто він.
Сергій промовчав. І дійсно, що? До цього вони якось не думали про це. що вони з ним зроблять? Ясно, що вбивця не зупиниться допоки не вб’є всіх в кого були крадені органи. а чи зупиниться надалі? Лишились ж ті, хто це все провертав. Але їх годі було й шукати.
Отже, залишався вбивця. В міліції, їх не будуть навіть слухати, навіть, якщо ті дотягнуть його туди. Їх докази базувались на інтуїції. А якщо це все ж був один з колишніх мешканців тієї дурки, то його не посадять у в’язницю у зв’язку з станом здоров’я.
Вбити людину? Легко сказати. Так, це б зупинило серію вбивств. Але було одне але. Ніхто не хотів потім жити з цим. І потрапити у в’язницю за умисне вбивство тим паче.
Змусити міліцію знову взятись за цю справу? Але не факт, що вони посадять того, кого варто. Двоє людей вже постраждало ні за що.
- Лишився ще брат того Сергія. – продовжив Ігор
- Я намагався дізнатись про нього, що міг. – спохмурнів Сергій – звати його Міша. Він недавно вийшов з в’язниці і зараз шукає того, хто відповідальний з смерть брата. Але нас він поки нікому не викрив. Знає, що й його загребуть.
- Саме паскудне, що ми теж не можемо натравити на нього міліцію. Спливе те що ми зробили і ми сядемо за грати. І що Міша, що вбивця це розуміли з самого початку.
- Так що нам з ним робити? – спитав Сергій – ігнорувати його ми теж не можемо. Він рано чи пізно дізнається, про тебе. І що я живий теж…
Запанувала мовчанка. Ігор глянув на годинник. Вже була ніч. На телефон навіть дивитись не хотів. вони по вимикали дзвінки, щоб ніхто не заважав. Сніжана, мабуть, лютує. Але було не до неї. Ігор не любив її. Проста симпатія. Ще пристрасть. Але не любов. Раніше він би не міг собі такого дозволити. Це наче гра з чужими почуттями. Але йому було все одно. Він став впевненіший в собі. Тепер його не налякати тими речами, яких він боявся колись. Його колишня пихатість і зарозумілість зникли. Але замість них прийшов просто холод. І апатія. Він обірвав контакти практично з усіма друзями. Він замкнувся від батьків. Це вже був інший Ігор…
Їхня справа змінила його. Тай не тільки його. Всі змінились і далеко не в кращий бік. І їх цілі розійшлись. Вони все ще хотіли впіймати вбивцю. Але навіщо? Христю вже не повернеш. Її похоронили, як сатаністку та наркоманку, той що? Вона стала прикладом для багатьох. Завдяки їй в місті розгорнулась кампанія проти наркотиків. (Яку ця трійця успішно зірвала продавши половину краденого товару. Вони мали б знати про неї, якби не були такі зациклені на пошуках убивці.)
Їх доказів не вистачить, щоб запроторити вбивцю за «будь-які» грати і вони це розуміли. Так навіщо вони його шукали? Щоб той не добрався до них? Ні. Вони не боялись. Тепер не боялись. В його пошуках було щось інше.
- Знаєш, що? – Ігор порушив мовчанку – можеш вважати мене диваком, за те, що я зараз скажу.
- Я й так вважаю тебе диваком – пожартував Сергій.
Ігор слабо всміхнувся. Сергій ніколи не сказав би це прямо, але жарт можна було розцінити як: «та говори, не бійся, я спробую тебе зрозуміти».
- Пам’ятаєш, вбивця щось говорив про історію? Я хочу її дізнатись. – наважився Ігор. – я хочу її почути.
- Ти лише жаліти його не почни – холодно буркнув Сергій.
- А тобі не цікаво дізнатись? – спитав Ігор – не цікаво скласти всю картинку?
- Ти сам себе чуєш? – спокійно спитав той.
- Що я сказав не так? – образився Ігор.
- Тебе не його історія цікавить – Сергій глянув йому в очі – а факт того, що ти її розкрив. Це доведе те, що ти розумніший за вбивцю. Тільки от ти вже програв цю гру. Ми б не дізнались і половину, якби той не залишив ніяких підказок. Він веде нас тією дорогою, якою хоче. І йдемо ми так, як він хоче. Тому ти не доведеш нічого. Лише потішиш своє его.
Він чекав, що Ігор обуриться, розізлиться, чи переведе всі стрілки на нього. Запитає в Сергія про його власне его. Але прогадав.
- Раніше, я б погодився з тобою – всміхнувся він – я багато чого хотів собі довести, тоді, в той вечір, коли погодився допомагати. Уявляв, як кращого студента нагороджують в тому самому актовому залі університету, в якому мені тоді ледь-ледь плескали за мій вірш, за те, що він дізнався правду. Сльози вдячності її батьків. Сам ректор, або навіть мер міста вітав би мене, так як я вважав себе розумнішим за тебе і Олексія. Хотів би стати героєм.
- А тепер? – тихо спитав Сергій.
- Тепер не так. нас не назвуть героями, бо скоріше за все, ніхто не дізнається.
- Я бачу, що помилявся стосовно тебе. І зараз ти правий. Такі, як ми героями не стають – погодився Сергій – за ці чотири місяці ми багато чого натворили. Ми поступово опускаємось до рівня того, кого шукаємо. І я кожний день запитую себе, що далі потрібно буде ще зробити?
- Знаєш, я коли побачив тебе вперше. Подумав, що ти просто бидло. А тепер до мене дійшло.
- Ти не так і помилявся – хмикнув Сергій.
- Ні. Я зрозумів – вони дивились на карту, лише не одне одному в очі – ти просто не хочеш доводити нічого нікому. Лишень собі. Тобі не потрібні чужі похвали, чужа думка. Тебе важко назвати добрим, але ти справедливий. Ти з тих, хто спокійно живе далі розуміючи, що він зробив щось хороше і правильне, навіть якщо крім нього це ніхто не знає. Ти не знаєш, чого ти хочеш від вбивці, крім того, щоб все було по справедливості.
- Він має отримати по заслугах – Сергій ствердно кивнув головою. – тільки от як?
Очі Ігоря загорілись вогнем. Так було завжди, коли до нього доходило, що робити.
- Є в мене одна ідейка.
ID:
569686
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.03.2015 02:59:39
© дата внесення змiн: 27.03.2015 02:59:39
автор: Тост
Вкажіть причину вашої скарги
|
