Ну що ж Острог – все…
Не віриться абсолютно. раніше думала, що буду найщасливіша, коли острозькі будні, коли ранок починається не з кави, минуть, а тепер навіть і не знаю…і радісно, але й не менш сумно…
Я вдячна тобі, Острог, за все і всіх…за подаровані безсонні ночі і літри кави, п’ятничний чемоданний настрій і мрії, які назавжди залишу тут.
Я приїхала сюди кілька років тому, а здається, тільки вчора…
Не уявляю, що всього цього могло не бути.
Час пройшов, час змінив, навчив, загартував…відстані і час лікують незагоєні рани…і нав’язливі мрії руйнуються вщент…бо починаєш розуміти, що відстані насправді нічого не варті; найрідніші люди завжди поруч – де б не були; а ще найрідніших, їх так мало. і це абсолютно правильно.Просто приходить час, …коли просто розумієш, що все, що має бути,
обов’язково буде, і якщо не тепер, то колись точно.
Дякую, Острог, за все.
Я приїду.
обов’язково
