Байдужість поступово поглинає все,
Як чорні діри, в себе затягає .
Хихоче хтось...мене трясе!
Та пустота, вже в скроні проникає.
І як коваль, гартує свою сталь,
Так само й люди, гартують мою душу.
І як ріка, тече далеко в даль,
Так само й зрада, тривожить мою тишу.
Бринить кришталь, і вітер дме навколо,
Палає ліс, палає і душа.
Лиш серце не палатиме ніколи,
Бо камінь, всім відомо, не пала.
І дзвони б'ють, посеред лісу,
Та чорним градом, розбивають світ.
То ще одна людина, напотіху,
Пхає у спину, свому другу ніж.
