Коли душа вже майже потонула в мо́році,
Й тоненькі струни скрипки не бринчать.
І навіть вдень темніють всі околиці,
Червоні леза зі спини стерчать.
Коли надія десь висить у шафі,
Повісилась, бідненька, не змогла.
І голова чиясь лежить на таці
Пуста, безсила вже, та ще жива.
Приходиш ти, приходиш так невчасно,
І знову усмішка, здається, на лиці.
Мені вже знову нічорта не ясно,
Заплутаність панує у душі.
Твій сміх прекрасний, але він не той,
Не те лице, не та усмішка.
І щирість ця твоя також не та,
Та ти мене не зрадила, як чорна кішка.
