Ні тобі, ні мені не відомі канони сумні.
Я іду, ти ідеш. Ми обоє, здається, на дні.
Але ми, мов вітри. Ми разом. більш нема насолод.
Я збудую ковчег і з тобою піднімусь на борт.
І хай всі королі не позбудуться ницих корон,
І нехай після них ще мільйони ступають на трон,
Хай нещасні собаки гризуть усі наші кістки,
Хай з годинників наших збігають останні піски,
Кожну ніч, кожен день на борту, заховавшись від злив,
Будем в Когось просити про те, що ніхто не просив.
Може Хтось не почує, жаль, наших з тобою благань,
Ми і так заслужилили мільйони страшних покарань.
Корабель наш наткнеться на велич збудованих скель
Нас з тобою затопить безмежного моря пастель...
Я іду, ти ідеш. Ми з тобою, здається, на дні.
Твою руку в своїй я стискаю.
Сміємось.
Одні.
