Не знаю навіть, як листа почати,
До серця Вашого звернутись як.
Та слову завжди місце є, щоб мчати,
Воно не продається за срібняк.
Війна – це страх, жорстокість і знущання.
Війна завжди приходить позаяк
Є люди, що не чують ні благання,
Ані молитви матерів вояк.
Війна – це смерть. Цього не відмінити.
Закономірність цю не стратити ніким.
Але спроможні люди все змінити
Любов’ю, силою і прагненням палким.
Аж ось війна. Прийшла занадто швидко.
І тими ж темпами все крала на шляху.
Якась неждана біль, холодна клітка,
Голодний звір ненависті й жаху.
Серця німіли, стукались до раю,
А матері чекали за вікном,
Бо мати вірить, навіть якщо й знає,
Що син вже вкутаний міцним і вічним сном.
Було там все, чого лише боялись.
І гинули, аж страшно чути як.
Це боротьба, де мужність проявляли:
Хоч українець, хоч палкий поляк.
Раділи люди, що війна скінчилась,
Радів весь світ, та не раділи Ви,
Що серце за п’ять років вщент розбилось
Серед яскравої червоної канви.
Навчитись молоді б у Вас жаги і сили,
Навчитись би любові до життя.
Вогонь війни ще досі не згасили,
Та Ваше збережем серцебиття.
Довічно Вам вклоняємось за небо,
За мир і щастя в рідній стороні.
Ми виправимо все, що тільки треба,
І станемо міцніші від броні.
В нас є безсмертний приклад, є основа,
Ваш подвиг пам’ятаємо крізь час.
Бо він міцніший за звичайне слово,
Як вогник, що у серці не погас!
ID:
583813
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 27.05.2015 00:20:38
© дата внесення змiн: 27.05.2015 00:20:38
автор: Марія Крижана
Вкажіть причину вашої скарги
|
