Низка постійних невдач,
Втома від марних зусиль...
Серце приборкує плач,
Терпить пронизливий біль.
Палкощі юних світань
Душу не в змозі зігріть.
Рій нездійсненних бажань
Сірим знебарвив блакить.
Кожна із трепетних мрій
Попелом сиплеться вниз –
Тисячі програних війн
З присмаком крові і сліз.
Прикрощів губиться слід...
Безліч незроблених справ...
Відчай застиг на чолі –
Час вирішальний настав.
Гірко – який вже полин...
Страшно – яка вже чума...
Гаряче – ґрона калин
Вічним вогнем обійма...
Подих в потилицю – смерть.
Дух на миттєвість застиг.
Кроком стрясаючи твердь,
Ти починаєш іти.
А за плечима – роки.
Тане потроху біда.
Мов на зорі рушники,
Стелиться світом хода.
Нерви – немов тятива,
Люто дзвенять кожну мить.
Тих, в кого воля жива,
Просто не можна спинить.
Будуть іти до кінця,
Доки їм вистачить сил…
Щоб стукотіли серця
В ритмі із боєм світил…
Час пожинає плоди –
З кожного власний врожай.
Простір тремтить від ходи.
Смерть відступає за край.
