Вмієм жартувати без кінця
І вмієм смиренно мовчати.
Твої риси, мені рідного лиця
Так хочу завжди памятати.
І в вагоні поїзду швидкого,
Люблю про нас згадати.
І запах волосся пянкого
Не дасть мені заспати
Коли додому повертаюсь,
Я сам - один, не вдвох.
У кожен голос вслухаюсь.
Тебе шукаю серед багатьох.
Мені всі на тебе схожі,
Ось, ти пішла поміж людей.
Та де? Здалось - чи може?
Ось, ти в таксі сідаєш.
Я божеволію, коли тебе нема.
Наче, з під ніг втікає земля.
Мені потрібна ти, квіточка моя.
Мене лиш половина, як тебе нема.
