Літо добігатиме кінця
в сутінках достиглого відтінку,
Як досягне краю, під сурдинку
згасне, наче вогник каганця.
Блиском жовто-красного лиця
осінь відкриватиме сторінку,
Гай і поле в іншу одежинку
перевдягне з вправністю кравця.
В пошуках у вирій манівця,
серед хмарно-білого барвінку
Журавлі у кличному відмінку
милі називатимуть місця.
Скоро вже обабіч путівця
знайдуть невідому літню жінку,
Незнайому без ім’я чужинку
у прикрасі зимного вінця.
А тоді зненацька, мов з яйця,
весняну зелену скатертинку
Розгорне під пташу катеринку
подихом веселим вітерця.
В пошуках додому манівця
серед хмарно-білого барвінку
Журавлі у кличному відмінку
милі називатимуть місця.
Знову літо - вічного кільця
складові минатимуть зупинку,
Поєднались в вічнім поєдинку,
мов із небом пташі два крильця́.
А краї в безмір’ї острівця
окрилятимуть в одну картинку
Журавлині мандри на відтинку,
що розбив надвоє їх серця...
Літо добігатиме кінця...
2015
