До Бога так високо,а до царя далеко.
Народна мудрість,що живе віки.
Бідуєм потихеньку,працюєм,рвемо жили.
Ще й гордимося,що ми козаки.
Звикаємо до того,що бідність у порога.
Що хліб не завжди маєм на столі.
До сліз людського горя,брехні,що може скоро
-ні-скажемо всім бідам і війні.
Змінити щось хотіли
і чисту кров пролили.
Невинні душі гинуть,
а винних не знайти.
Поля позаростали бур"янами
і зруйнували те,що будували.
Шановне панство одягло жупани
і поганяє бідних нас до ями.
Та й вже могили для народу розкіш.
За все платити треба-це вже пошесть.
Хвороба,що як рак з"їдає душі.
Немає ліків-все навколо душе.
До Бога так високо,а до царя далеко.
Не знаємо чи правда в світі є?
Бо все що було наше розділене панами.
Нема твоє чи наше,а все навкруг-моє.
І до дірок в карманах звикаєм потихеньку.
Зітхаєм тяжко,бо нелегко жить.
До Бога так високо,а до царя далеко.
І що нам бідним скажете робить?
