Закоханий без пам'яті, без стриму
В сенйору з поглядом газелі,
В обличчя, що не знало й краплі гриму.
... Він пропадав, як спраглий у пустелі.
Ставало одром біле її ложе,
Юнак, як проклятий просив лише любові.
До забуття вдивлявсь в обличчя гоже.
Та так й згасав на Віллі цій у Львові.
І він пішов без сповіді й причастя.
На душу чатував холодний вітер.
Знов Асмодей п'янів від щастя -
Злий дух і злих діянь просвітер.
Ще краща стала донна Сара.
Над нею старість сил не мала.
Для когось рік, як з неба кара,
Вона з роками розквітала.
Сто літ вже десь отій угоді,
Що підписала з Асмодеєм.
Роки не шкодитимуть вроді
Лише сім душ віддасть за сеє...
Цей шостий був. А цього жаль ...
Вона ж також із тіла й крові.
Сльоза скотилась, як печаль,
Щось задощило їй у Львові.
Далі буде
Оксана Максимишин-Корабель
31 липня 2015
