МІЙ КАНАЛ ПРОРОЦТВ ЗНАХОДИТЬСЯ НА КАНАЛІ ЮТЮБ,АНДРІЙ КАМІНЬ.
Хіба ви не знаєте,що ви є Божий храм,і Дух Божий перебуває в вас?(1кор16).
Темрява надворі грязь,править світом мирський князь.
Владарь малого повіту,в нім немає заповіту.
В нім недобрая душа,темна,повна рику льва.
Людьми завжди править хоче,тим що зла не бачать в ночі.
В нім же звикли вони жить,світло в ночі не горить.
Нас Адам в оце привів,первородний гріх впустив.
Спокусила його Ева,його ребро,його кість проблема.
Чоловіка не призвала,плоду дерева зривала.
Богом данний приговор,щоб пішли із раю вон.
За непослух дітей двох,їм був данний цей облом.
В рабство світу,де немає духа сина.
Де лиш є нечиста сила.
Що вами тепер керувати буде,у цій злій долі.
Ви прибудете,і прийде в гості смерть.
Як злая тать,як морна пошесть.
Ось такий був приговор,таке слово Всевишнього.
Ти Адам мій рідний син,як ти все це допустив?
І навіщо плід ти їв,і навіщо відкусив?
Плоду дерева добра і зла пізнання.
Адже було вам звертання,що Від мене воно шло.
Цього не робить,що це смерть вам сотворить.
Став Адам тоді юлить,щоб весь гріх переложить.
На дружиноньку свою, Еву що була в раю.
Разом з змієм розмовляла,що в спокусу вона впала.
І тоді з-за це вона,теж в отказці вогласить.
Всю вину переложив,на Диявола лукавства.
Що у змії тоді був,краще б він у землю згув.
Проклятий за всю худобу,за звірину польову.
Що на череві плазує,ниций порох в горло їсть.
По всі дні життя свого.
І покладену страшну,ворожнечу отаку.
Між цим гадом,і сімям із жінки.
Що зітре йому башку,він же вжалить у пяту.
Велика війна це,Диявола із синами Адама, і Еви.
Всього світу це страшна,велика проблема.
Бог тоді іще казав,що проблема ти є Ева.
В муках будеш ти рожати,тяжко в світ дітей пускати.
І жадання є твої,дуже вже тепер прості,панування мужа.
Та помножуючи болі,помножу терпіння.
Будеш витривала,благості носіння.
Величі величне сімя,що із тебе в світ прийде.
Що спасіння принесе,Христа перемогу.
Далі Він таке гласив,і прокляття воплотив.
Ти Адам є прах земний,ти смертю покритий.
Ти війдеш тепер весь в землю,з неї ти взятий.
Прахом з неї вийшов,в порох віддатий.
І земля ця будяки тобі нарожає.
Щоб їх тобі побороти,піт очі заливає.
Руки з втоми відпадають,так тебе я проклинаю.
З тебе проклята земля,в гості смерть тобі пришла.
Тож тепер ідіть в світи,геть від райської краси.
Пишноти Єдему,відробляйте цю проблему.
Гріх свій добре іскупіть.
На землі тепер робіть,порайте ви землю.
І погнав він їх в заший,копняками вигнав.
Але з доброї душі,їх образ не витер.
Він історію придумав,добре те що він надумав.
Як людей собі вернуть,діточок всіх пригорнуть.
Що пішли світами,далекими стежками.
І стежки ті всі криві,нерозумні,тупі,злі.
Де є морок плачу крик,там де хащі тлін невдачі.
Трясовини із болячок,болі духа смерті.
Що людям дає померти,не побачить життя гідного,
воскресіння вічного.
Час пішов тоді вперед,життя закрутилось.
Стали діти тоді жить,в допотопнім світі.
Каїн Авеля убив,хоч ніхто це не просив.
Це велике зло зробить,брата рідного убить.
Каїн Еноха родив,Енох Іраада.
Той родив Мегуяїла,Мегуяїл -Метушаїла.
Ламех з нього вийшов.
Що меткі були в труді,міста будували.
Але мали діла злі,Богу ворогами стали.
І родив іще Адам собі сина з Еви.
Сифом що його назвав,замість Авеля заміной став.
Праведним з проблеми, з Каїна дилеми.
І почали ці сини Шета-нагороди.
Закликати у бразди,імя Бога Горнього.
Творця Всеприроднього.
Та зіпсулися сини коли розмножилися.
І зі зла свого по плоті,геть вже опустилися.
І ісходили на землю ангели небесні.
Сини Бога нечесні.
Брали вони всіх жінок,хто яку побачив.
Гарні були ті жінки,та продажна вдача.
Вийшла в них велика,життева невдача.
Ніфілімів народили,мутантами землю заплодили.
Сила в них була як в танка,розміром із гору.
Тільки мали злеє сердце,діла мали злі.
Були розумом малі.
Енох був пред Богом правий,він на небо і пішов.
В інших діла злі знайшов.
І розмножилось розпутство.
Блуда плоті зле огульство.
І побачив Елохім людини безчестя.
І їхній нахил думок нечестя.
По всі дні життя людей.
Засмутився тоді Бог,дуже зажурився.
Що людину Він створив,дуже-дуже пожалів.
Свою марну працю,творіння невдачу.
І промовив тоді Бог.
"Зітру я людину,всіх цих гадів, й тваринну скотину.
Аж до птаха небесного.
Бо я сильно пожалів,що я їх вчинив."
Але Ной тоді знайшов милість у Всевишнього.
Творця неба і землі,Бога Горньо-Вишнього.
Бо він праведний весь був,невинний, і чистий.
Ной із Господом ходив,в ділах був пречистий.
Сим,Хам,та Іафет сини в нього були.
Для роботи,для служіння,йому сильні руки.
Віра в нього була сталь,міцнюща криця.
Святість личить до його обличчя.
І міцна його сімя,відвернула кінець світу муки.
Для праведників достойних що по ньому.
Нам цей приклад для наслідування,подвиг для науки.
Сотню літ він це робив,дерево за деревом.
Скоба за скобою,він борта вверх піднімав.
Палубу він застилав,деревом гофер.
Все смолою засмолив, зсередини й знадвору.
Гарний він ковчег зробив, покорить усю негоду.
"Адже ось вода прийде,все вона понищить.
Кожне тіло що у ньому рух життя.
Помре все на землі,земне все я знищу."
Так Господь тоді казав,Ной на ус усе мотав.
Тяжко,важко так робив,човен потом окропив.
Ковчег першого спасіння,повний земного насіння.
Хто тоді туди попав,велике везіння мав.
Весь забитий по завязку всякими звірюшками.
Ховрашками,хрюшками,пташками земними.
Як Господь йому казав,так він все те і робив.
Човен тваринами заселив.
І війшов тоді святий в ковчег, разом із сімейством.
І відкрились усі розтвори небесні,джерела безодні безмежні.
І був дощ по всій землі,вода прибувала.
Плач же був по всій землі,вся земля страдала.
Каїни запричитали,людство потопало.
Ной в ковчегі все шугав,човен хвилі розрізав.
Сотні днів бовтали хвилі,пропливали довгі милі.
І послав він крука,вислав він голубку.
Та йому принесла оливковий листочок.
Висохла тоді земля,вийшли звірі у рядочок.
На горах Араратських,Ной з сімейством вийшли.
Жертву дарували,Богу цілопалення приготували.
І розчулився Творець,в сердці роздобрився.
"Землю проклинати більш не буду.
Більш не буду їх вбивати,як тепер Я учинив.
І поблагословив.
Сівба та жнива,літо і зима.
День і ніч не припиняться.
Мої завіти навік обновляться.
Плодіться,розмножуйтесь,наповнюйте землю.
Я веселку вам дарую,у сірезних хмарах.
Це є знак вам заповіту,у Моїх всехрамах."
І продовжилось життя,нове від потопу.
Люди почали робить,людство зароїлось.
Вавілонську башту будували,діла не зробили.
Бо Господь не дав,мовами їх помішав.
Бо не те робили,Йому не служили.
Дурниці творили,дурощами знов на землі цій жили.
І покликав Бог Аврама,став що Авраамом.
Батьком багатьох народів,не плоті а віри.
Йому сильно він повірив,і героєм віри став.
Сина свого не жалів,на алтарь поклав.
Любую дитину,у величну днину.
Його небо провіряло,ділом віру звіряло.
Визнаний він гідним,благість всю принять нагідно.
Батьком віри всіх народів,однобожних стать.
Авраам родив Ісаака,Ісаак Іакова.
Патріархи в світ прийшли,діла злих заплакали.
Моісей водив в пустелі,40 літ народ мякий.
Щоб для діла став твердий.
Землю щоб завоювать,Ханаан собі забрать.
Мед і молоко на землі вкушаючи.
Навин із мечем ходив,Гедеон полки водив.
Самуїл народ судив,благодаттю чесно.
І спочила благодать,на главі Давида.
Мій улюблений герой,вірою злоба вбита.
Адже вся хула безбожних,була тоді квита.
Голіаф упав,камнем він його уклав.
Єрусалим завоював,Сіона твердиню.
На Богу тверду надію мав,пророком добрим став.
Про нове звищаючи,нам же на спасіння.
Скінію у світ явив,скінію Давида.
Нове покоління,радості носіння.
В гарнім чистім духі.
І зробив він Богу храм,через сина Соломона.
Мудрий був слуга Хірам,архітектор його.
Там Господь замешкав,Духом,в храмі Він тім був.
Там людей Він добре вчив,як їм вірним бути.
Ідолам щоб не служили,в заповіді добрій жили.
Заповіді книги книг всеправди,Біблії життя.
Що пророки написали,про нове вони звіщали.
Прихід сина Бога,що із діви воплотився.
Духом непорочно,вибраний отрочно,Він для мудрості небес.
Царем неба всіх чудес,воскресіння дива.
Зоря досвітня,звізда ранкова.
Еманнуїл із недра Отчого,Світанковий.
Давида насіння,помазаник Богоносіння.
З народження Його предрікали,царі-волхви пред Ним на коліна стали.
Бальтазар,Мельхіор,та Гаспар,вшанували наш небесний дар.
Христос- Ієшуа,верховний Мессія.
Виконавець місії,людського спасіння.
Немовля лежало в яслах,пастухи Його вітали.
Ангели же їм звіщали,про прихід Христа.
А Марія сповивала,та синочка пригортала.
До грудей Його тулила,дуже ніжно так любила.
І слова ті всі збирала,у сердце своє.
Там любов була гарнюща,дуже мила,симпатюща.
Земної матері до небесного сина.
Дуже сильно вся красива.
Виріс син що столяром був,силу Батька не забув.
Виростав у Божім слові,небесній премудрості.
У Івана Він хрестився,водне хрещення приняв.
Во Іордані прям із неба,Дух голубом злітав.
Бог Отець таке звіщав.
"Син ти Мій,синок любимий.
Що вподобав Я Тебе.
Сина Мого слухайте.
Його діло рухайте.
Послужіть Йому."
І пішов тоді Христос,Духом у пустелю.
В спокусу Дадджала,слабка плоть Його держала.
Хотіла поїсти,із великого посту,сорок днів-ночей.
Підійшов тоді лукавий, Сатана Його намовляв.
Все словами пригортав,камні в хліб переверни.
Та не хлібом же єдиним,жива є людина.
Але словом Божим,гарним,пригожим.
В цьому справжне є життя,з вуст Господніх йде буття.
Царство горньо-світу.
Тож ніхто не спокушай,гнидам не вклоняйся.
Не вклоняйся цьому світу,бруду малого повіту.
А Богу служи,усім сердцем,всією душею,розумом своїм.
Руки не висять без діл,роблять диво доброплоду.
Щастя нового приплоду,Сущому служить.
Ближнього свого любить.
Літо нове нам звіщав,в Капернаум синагогі.
І в своєму гарному вченні,відійшов від різних демагогій.
Праведним свободу возглашав,злим же про негоду.
Він зціляв,дива являв,хліб з нічого проявляв.
Нам Ісус що є Господь,благодать подарував,благодатню пору.
Пред цим світом непокору.
Та всеволю в новім світі,в новім заповіті.
Що для нас він добре дав,учнями своїми.
Був Андрій,Іван,Петро,Яків Зеведіїв.
Філіп,Фома,та Матвій,був іще Варфоломій.
Симон,і Фадій,Яків син Алфіїв.
Та один з них був негідний зрадник,Юда син Іскаріота.
Що вігнав Христа в болото,поцілунком зради.
Потягли Його на страту,життя Бога на утрату.
Понтій вмив від жаху руки,щоб їх не бруднить.
Релігійних фарисеїв,вся ця страта вдовольнить.
Їм життя засолодить, гірко збоченої віри.
Повели тоді месію,сильно його бючи.
Стегаючи,клянучи.
На великий шлях Христа,Віа Долороса.
Дияволу утерли носа.
Жертвою гріх весь іскупив,тяжість цього світу.
Бруду темного повіту.
На хресті Терна,кров Бога текла.
Силою слово ізрекла.
Віддаю тобі я дух свій,Авва Отче Вишній.
Благий Мудрий мій Всевишній.
Криком Він оце прорік,Духа в світ віддав.
Для людей себе не пожалкував.
Негідникам себе в руки дав.
Жертву щоб свершить,занавіс у храмі весь тріщить.
Темрява весь світ накрила,чорна хмара заступила.
Праведника світу вбили.
Тіло Його потім зняли,в плащаницю загорнув.
В гроб багатого поклали,і була субота.
Учні всі порозбігались,по хатам вони ховались.
Лиш жінки що з Галілеї,рано вранці всі пішли.
У недільний ранок,великий Воскресіння світанок.
Пахощами тіло намастить.
Та Його там вже не має,янголи блискучі там гуляють.
Правду щиру їм віщають.
Не шукайте мертвого серед живих.
Немає Його тут,бо воскрес Месія.
Це зробив Його Отець,Творець Мироносіння.
Петро миттю в гроб побіг,нахилився бачить.
Лежать покривала,душа його з цього дивувала.
Фома теж з невірою був,рани Спаса осягнув.
Це з невіря він утнув.
Блажені що вірять,не з очей а з віри.
Будуть мати благодать,з цього добрі сувеніри.
Подарунки Бога,нам в життя,в якому немає безвіри.
Мир Христос нам посилає,я Його не бачив.
Але це я добре знаю,що Отець Його послав.
Він тепер нас посилає,разом з Ним,
ми світ перемагаєм.
І вознісся наш Господь,Великий Месія.
Місію свою виконав,закінчив вознесінням.
Благості терпінням,про Його другий прихід.
Учні з дива ободрились,возраділи,причепурились.
Почали обітницю Баракатума-Духа Багодаті чекать.
І почалося,день пятидесятниці.
Диво з неба воздалося.
Шум з гори,як ніби буря,вогонь святозикий.
Що над ними розділився,прямо в них війшов.
Голос новий знайшов,кожному дано осібно.
На інших мовах,як Дух кожному давав.
Дух Святий направляв,Вишньому служить.
Силу Його огласить,в храмі новім,в тілі людини.
В тілі нової храмини,де Бог оселивсь.
Духом Своїм замешкав,добре те що Він зробив.
Кожен праведник зрадів.
І восславив Бога на інших язиках.
Мовах всіх народів,мовах ангелів небесних.
І зачали апостоли,людей навертати.
У нове життя,різні дива їм дарувати.
Це не кожному подобалось,ворогів було багато.
Та вони перемагались,благодать була багата.
Хоч від злоби всі звіріли,з хвилювання посивіли.
Вороги Христа учнів всіх розпяли.
Лиш Івана не дістали,вкрали їхню віру.
Викривив їх шлях.
І пішло поїхало,фарисеї вїхали на плечах Терна.
Чистоту всю втратили,во гріхах заплакали.
Чисте вчення ізвратили,накрутили релігію.
Прикрили лахматими заплатами,вчення Єшуа.
Все кадилами диміли,з фіміаму подуріли.
Істини знать не хотіли,темнотная мгла.
Слякотная зга,нехороше іго.
Хоч були герої віри,що життя не пожаліли.
До останнього ішли.
Благодать в них не померла,в праведниках вона була.
Рік за роком часу віз,віддаляв їх від всеправди.
Панувало в світі зло,хоч в личині як добро.
Темні були ті віки,що названі середні.
Адже були дуже вредні,війни все вели.
А любові не змогли,вони любо в світ являть.
Нам це треба виправлять,бо у нас на памяті.
Недавняя безпамять,що у нас вона була.
У нову єру рабства,весь народ наш завела.
Народи всіх світів,безумств всіх повітів.
Благовістки сій,що не знали істини Адоная.
Во любові всім жить,і з братом його добро не ділить.
Бонапарт ходив Египет,по пустелі він бродив.
І з безумства зачудив,у снігах Росії.
Де померли його мрії,щоб монархом стать.
Де людей нових дістать,що їх він перегубив?
Ленін Маркса прочитав,світом капітал повстав.
Дурь з книжок ішла нечиста,опіум народів.
Знавці хліба без їди,з ними тільки сухарі суши.
Життя як в скотини,пребезумної людини.
Що безбожником жила,в пекло на той світ пішла.
Добра не зажив,лиш тільки зазначив.
Бога вже не має,люди мавпи лиш гуляють.
Дарвіністи сильні,мавпи-терористи.
Без царя у голові,думки в темній тринь траві.
У лісах дрімучих,де упирі кусючі.
Вийшли в світ цей погулять.
Кров людськую посмоктать.
Сталін знав едрену мать,а Хрущов лиш кузькину.
Бабу лиху Ягуськину.
Викосила люду безліч,ця презлая баб Яга.
Затоптала предобра,вся ця кирзова нога.
Ця червона зірка,Молоха позорище.
Наше тяжке горище,наше стидне рабство.
У якім ми жили,нелюдам комуністам служили.
У тім рабстві отупіли,подуріли,озвіріли.
Гітлер Рейх свій піднімав,він людей позаганяв.
У арійську націю,вийшов весь в фашистську прострацію.
Разом із Кампами Майнової чистоти.
Не пізнавши,ні широти,ні довготи.
У підставу всіх загнав,сам в тім лихі ізнивав.
Загнувся із лиха.
Захід добре оселився,і в достатку опустився.
Він в масонство зле пішов,гуманізма кінь прийшов.
Хромая кобила,собака завила.
Диявола закликала,не діждавшись іздихала.
Щенят ощенив, людей заплодив,
ізмами безумства.
Атеїзми,пацифізми,фемінізми.
Дикі злі капіталізми,світу цього діотізми.
Викривлення шляху правди,на дорогах в горній світ.
Посивілий чорний кіт,шістки три для них це добре.
Весь товар на них та гроші,числами ідуть.
Вони людям зло несуть,пагубний єкгрегор.
Містичний нетребор.
Адже корінь всього злого,є любов до грошей.
Бо вони такі хороші,зла невистачає.
Хто їх сильно любить, той добра не має.
Той в спокуси попадає,пастки цього світу.
Демократіею прикрившись,розгулянням плоті.
Президенти в світ ідуть,свою правду рознесуть.
Як завжди не донесуть,бо її у них не має.
В Бога правди не питають,вавілонські башти являють.
Піраміди цього світу,морок чорного повіту.
Диявола землі,цього Деницю-Асмодія,того іще злодія.
Князя Бога цих людей,що правду попрали.
Істину знать не хотіли,брехню все являли.
Розділяй та владарюй,заповідь є їхня.
Їх несповнена надія,їх померла мрія.
На недобрих основах,в поганих будовах.
Вона являлась,гнила,смерділа,тинялась.
Аж переливалась,ця недобра мильна бульба.
Люциферська гульба,світу цього зла.
Гуманісти працювали,добре бульбу надували.
Та тільки вона завжди лопалась,пропадала,
невідомо куди хлопалась.
Аж людішки в ступор впадали.
З горя цього підвивали.
Беньки свої вилупляли,з невдачі життєвої.
Бо у нове не попадали,у світле майбутне.
Про яке вони язиками плескали.
Партії,науки,релігії,окультні рухи.
Масонськії ложі,хитрі,мутні рожі.
Всі вони у пагубу пішли,Бога неба не знайшли.
Бо не там шукали,люди прості все страдали.
Як не з воїн, то із морів,як не з гладів, то з казнокрадів.
Як не з дурості, то від тупості,від тугодумства.
Душевної скупості,малодушія людського,
сліпоти духовної.
Люди що в темноті живуть,горнього ніколи не знайдуть.
Бо не там шукають,мучаються,пропадають.
Що Бог є любов не знають.
Що Він є свобода не досягають.
Що Він є Велике Ладо,щастя доброплоду.
В Нім величність є Царя,світлого приходу.
В Нім портал є переходу,з темноти у світло.
У духовний світ цей,де духовнеє живе.
Вічність там,там добро вже є.
Із злом що бється.
Бється,бється і перемагає.
Перемогу цю пізнайте,Воскресіння Господа,
паростка Єссея.
Переход із Сіона небесного,в чертоги землі.
Бо Царство Бога на землі,так як і на небі.
Святість Його в небесах,ангели співають.
Люди Бога прославляють,волю Всеблагого.
На землі твердих основах.
Хлібом голод вдовольняєм,кожен день це слово знаєм.
І прощаєм боржникам нашим щербленим.
Як і ми прощені.
У лукавствах визволені,із спокус спасені.
В Царство Бога приглашені,іменем Христа.
В Царство Його що не в слові,а в могутній силі.
В добрих справах руки натрудженні.
І тоді ми є спасенні,не з діл,а з благої даті.
Щедрості небес,Царя царів чудес.
Любові основи,справедливого слова.
Чесного суду,зла цього світу добру огуду.
Вирок цьому світу,Дияволу тавро на лоба.
Залізною палкою з печі,666 тавро його побажання.
Людям зло що ніс бажання.
То його тепер добра відплата.
Шрам-тавро навіки, пекло його рідна хата.
Про хохлів я вже писав,колись прочитайте.
Що це не є народ,ніяка це не нація.
Це безбожная душа,живе що в прострації.
Це недосконалість світу,що тікає від люстрації.
Світла сильно так боїться,гвинтик-цвяшок в чужих агрегатах.
Камінь зибкий-нетривкий,у земних пенатах.
Домах мерзкої пустки,Вавілона запустіння.
Піраміди невезіння,лиш в лукавого звезіння.
Піраміда Вавілона,князя світу що не з Богом.
На щаблях її хохли,хохлів підпирають.
Кожен лізе вже на голову,ближньому своєму.
Щоби стать йому на плечі,з ним робить ганебні речі.
І терпіть чоботи чужого,що стоять на тобі.
Піраміда злості світу,піраміда користі.
Хто упав того топтати,хто повище тому догоджати.
Піраміда вверх іде.
Хто підніжком там хоче бути.
Треба згубу цю забути!
Забути піраміду духовного інваліда.
Піраміду релігійної тупості,людської всеглупості.
Піраміду на недобрих основах,піраміду на гнилих підвалинах.
Де зомбі блукають в підвалах там.
В лабіринтах ходять мумії.
В опіумі обкурені,пянкою світу зажурені.
В піраміду освячену,в піраміді гріхів посвячені.
Людської тупості,релігійної всеглупості.
Духовного каліцтва,бездуховного інвалідства.
Люди що в ній перебувають,все у неї питають.
Де Бог перебуває?
Та вона не знає,вона в темноті скнить.
Вона в мороці глухому все спить.
З лінощів своїх хропить,завиває в часі.
Ходить в темній гнилій рясі,гріхів всіх людей.
Ремигає з горя,стогоном розрухи.
В світ являє чорні рухи.
В пекло вся іде,і людей туди веде.
сорі але це не все
ID:
600112
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.08.2015 20:45:06
© дата внесення змiн: 17.01.2019 01:21:21
автор: Каминь
Вкажіть причину вашої скарги
|
