Відбулося, мій перший академ концерт. Сцена, я, величезний чорний рояль, як гіганська акула. Дивне відчуття, ніби музика ллється з-під всіх клавіш. Кожна звучить по своєму унікально. Праворуч від мене викладачі та батьки. Мої маленькі пальчики ще трохи затинаються між клавіш. Подумки вираховую ноти в басовому ключі. А уява гуляє вулицями Італії. Хвилювання переплітається з радістю. Десь між нотами зароджується перша любов. Захоплюючись мелодією, кожен присутній відчуває легке запаморочення. Моя акула розсікає простори океану. Тут гарячий акорд переходить у відголосок хвилі. Ритм переливаючись відбиває сяйво у вікнах. Мелодична гама… Пауза. Мої руки зависли у повітрі, можливо, перервавши чиюсь історію. Права рука повільно опускається на клавіатуру. Поодинокі ноти другої октави постають перед слухачем ранковим серпанком. Легкість останніх акордів піднімає ранкове сонце. Чіткий акцент розсікає туманний альбіон уяви. Опускаю руки на коліна, підвожуся зі стільця та виходжу на середину сцени. Браво! — закричав хтось у залі, лунають оплески.