1.Він побачив її біля ставу,
Що у білім лататті було.
У очах її кольору кави
Загубилося серце його.
Все довкола цвіло, зеленіло.
Прибережна гойдалась шума
Раптом тіло немов заніміло,
Так його полонила вона.
ПРИСПІВ 1:
Це кохання, як промінь у спеку.
Впало з синіх небес до долонь.
Віднесло його спокій далеко.
Запалило у серці вогонь.
Це кохання на крилах пташиних
Прилетіло до нього зі снів
Там, де став у гаю і стежина,
На якій її вперше зустрів.
2.Та вона говорити не стала.
Відвернула свій погляд убік.
Він не знав, вона хлопця кохала –
Обіцяв їй вернутись за рік.
Вона не знав, що ночами не спала,
Цілувала на фото лице.
І гаряча сльозина упала,
Як дізнався про неї оце.
ПРИСПІВ2 :
Та кохання, як промінь у спеку.
Впало з синіх небес до долонь.
Віднесло його спокій далеко.
Запалило у серці вогонь.
Та кохання на крилах пташиних
Прилетіло до нього зі снів,
Там, де став у гаю і стежина,
На якій її вперше зустрів.
3. Став він другом їй, разом бували
На могилі у того бійця.
І потроху хмарини втікали
Із її молодого лиця.
Дарував їй волошки у житі,
Із душі виторочував тлю.
І всміхалося сонце в блакиті,
Коли ніжно казав їй «люблю».
ПРИСПІВ1
Ані пари із уст не пускала.
Вже і осінь зірвала листок.
Раз його на могилі застала
Хлопця свого, що вбили в АТО.
- Відпусти її, - плакав. - Благаю.
Я люблю її! Хлопче, прости!
Ї вночі той спустився із раю,
Мовив: «Заміж за друга іди».
ПРИСПІВ1
І за рік вони злились в родину.
Клятву дав на могилі бійця,
Що ніколи не скривдить дружину,
Шанувати буде до кінця.
Він беріг її, наче дитину.
На могилу ходили удвох.
І родила вона йому сина.
Освятив його наміри Бог.
Зворушливо! 
Гарно... 
