Бешкетник-вітер привідкрив вікно
Й здіймаючи стривожену фіранку,
Непрохано у гості завітав,
Заполонивши невеличку спальню,
За ним у слід влетів пташиний спів,
А сяйво променів веселого світанку,
Зібрало разом на її лиці,
Таких нестримних в танці сонце-зайців,
Прогнавши сон її солодкий та міцний,
Відкривши очі заспані і гарні…
Все дивувалась, хто ж це розбудив,
За тим зітхнувши ледь, у руки ніжно взяла,
Букет красивих, щойно зірваних ромашок,
Занурившись вдихала запах цвіту,
І думала про того, хто приніс,
Й якого стільки років вже кохала ,
Усе вдивлялася замріяно у літо,
Та усміхалася щасливо свому ранку…
