«Немовля, народившись,
здатне оволодіти мовою
і без Великого Вчителя,
бо живе серед розмовляючих.»
(Чжуан Цзи)
Біля гамірного ринку міста Марнота
Де шум і суєта юрби вічно стурбованої,
Де все міняють на шматочки металу,
Де легко згубитися і відчути себе самотнім,
У глиняній хатинці вкритій очеретом
Замість даху, що ховає людей від Сонця,
Двоє старих знайомих (чи то друзів)
Насолоджувались чаєм чи то розмовляли,
Заповнюючи простір між горнятками
Мовчанням або словами
(Між якими ховався сенс)
І дослухаючись до шуму міста
Вчитель Той, Що Творить Благо
Сказав Чжуан Цзи блукальцю:
- Ти говориш про непотрібне.
На це Чжуан Цзи промовив:
- З тим, хто осягнув непотрібне,
Можна й про потрібне слово мовити,
Адже Земля неосяжна,
А людина користується лише шматом,
На який ступає її підошва.
А чи потрібна ще людині земля –
Та, що риють біля її підошви
Для могили, що глибиною
Сягне до Жовтих Джерел?
- Непотрібна. – відповів вчитель
На ймення Той, Що Творить Благо.
І Чжуан Цзи промовив:
- Тоді стає зрозуміла
І користь непотрібного...