Буває так, що й варто поклонитись
Перед своїм життям, кидаючим у прірву.
Іноді треба з чимось та й змиритись,
Бо, все ж, життя не сон, а на яву.
І ми не здатні вічно все міняти,
Колись заплутає,нам горло прижима.
Уже не вистачає слів сказати
Де знайти вихід. Бо його нема.
Ви знаєте,ніколи не повірю,
Навіть якщо це правда, і нехай
Я часто світ на зле й хороше ділю,
Та не повірю, що існує рай.
Щойно написане я твердо заперечу.
Існує рай, лише де щирість й правда.
І коли біль життя кидається на плечі,
Будь непокірним й сильним, як вода.
Як руки смутку стиснуть горло тісно,
Візьми себе в свої,і знай,
Біда ТОБІ клонитись має, звісно!
Та від життя пощади не чекай.
