Більш під серцем немає тривоги,
Під ним не сидить вороння.
Я не буду стирати вкров ноги!
Я не буду іти навмання!
Я не буду, не хочу, не бачу, не чую:
Ділити пошарпані стежки — не буду
З минулим що мене зачинало — не хочу
З відцвівшими липами в кронах — не бачу
З кривими вустами, що шепчуть — не чую
Я пізнаю, відчую, пробачу, злікую:
Що я зачинаю сьогодні —пізнаю
Тримаючи три різні пензлі — відчую
Кого намалюю думками? — пробачу
Хто душу поранить вже завтра? — злікую...
Більш під серцем не буде тривоги,
Не осяде під ним вороння!
Будуть бігти нові все дороги,
Та не буду іти навмання
