Вборони мене, любий Боженьку,
від біди –
напувати себе з застояної
води,
Не знаходити собі місця чи
самоти,
чи стояти, коли найбільше
кортить іти…
Вборони мене, Боже сонячний,
від пітьми –
щоб сміятися не боятися
із дітьми,
Щоб не думати, що хороше
також мине,
але мріяти, що попереду –
головне...
Вборони мене, Боже праведний,
від брехні,
щоби щире росло і виросло
у мені,
Щоби правда, яка би болісна
не була,
надихала мене й вела…
Вборони мене, мудрий Боженьку,
від тугú –
за минулим, хай навіть радісним
і благúм,
Хай тримається собі в пам’яті
(бо ж було!),
та, як згадую, щоби гріло,
а не пекло…
(Ми ж дурнесенькі, розбиваєм собі
лоби,
намагаючись уявити якесь
«якби»,
забуваючи, що вирішуємо
не ми,
що Ти завше даєш теплішого
до зими,
що нічого б нас не залúшило, й
не прийшло,
якби волі Твоєї, й милості
не було…)
* * *
Вборони мене, Боже милосний,
від думок,
поможи мені, Боже, вияснить,
цей урок,
Дай лиш спалах, маленьку іскорку
для вогню –
ну я вже себе від холоду
вбороню…
Я маленьке і нерозумне
Твоє дитя,
намагаюся дати лад
зі своїм життям,
Продираюся, щиро вірю,
що я прорвусь –
та, як щиро, то я без Тебе
не розберусь…
Милий Боженько, я таке
у собі ношу –
а римується, лиш до Тебе коли
пишу,
І здіймаю благальні погляди
догори…
Я все чую.
Ти говори лишень.
Говори…
ID:
611833
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 07.10.2015 16:32:10
© дата внесення змiн: 07.10.2015 17:35:59
автор: Ксенислава Крапка
Вкажіть причину вашої скарги
|
