- Моя бабуся жила в селі Куцівка на Гарбарівці. Її хата була останньою на вулиці, що вела до лісу, який був межею між Куцівкою і Ташликом. Та парубкуванню в сусіднє село не завадить якась лісосмуга. Молодь ходила женихатися «по гриби, чи по ягоди». Тому ташлицькі хлопці ходили свататися до куцівських дівчат, а куцівчани до ташлицьких дівиць. Ото весілля гуло – на два села! От і виходило, що в кожному селі – хлопці тутешні, а дівчата – сусідські. Отож і в бабусі так вийшло: хоч вона народилася в Ташлику (1919), але заміш вийшла в Куцівку. Її брат Михайло (1916) залишився жити в батьковій хаті в Ташлику. Родину Бебиків всі знали – роботящі були люди, господарі. І хоч Михайло був високий, гарний на вроду, та дуже сором’язливий, особливо до жінок. Він краще хуру сіна перевезе, ніж з дівчиною заговорить. Ось і рішили батьки засватати куцівську дівчину Михайлові самі, бо від нього діждеся внуків – як рак свисне. І хоч були ташлицькі молодиці, що заглядалися на Михайла, та порушувати традицію все ж не гоже: кожній козі свій цап знайдеться. Поїхали батьки на ярмарок у Рохмистрівцку зі сватами куцівськими торгуватися: вдарили по рукам, обмили «помовини». По дорозі додому підібрали дівку – батюшкину небогу, що як раз їхала до нього на храм. Привезли її до батюшкиного двору. Він як узнав, що вона буде в нього жити, бо батьки померли: «цаство їм, небесне» став ніби то з хреста знятий. Але коли дізнався по що їздили наші батьки – зразу змикитив що і до чого. Запросив їх у хату, став вихвалятися «товаром»: «хоч і сирота, за то придане чималеньке. Хоч і некрасива на вроду, та з лиця, мов, воду не пити. Вам буде покірною невісткою, та й чужі чоловіки не заритимуться».
Почухав батько потилицю, а мати йому у спину кулаком: «Так, таки, так, батюшка. Ваша правда». І хоч радянська влада й забороняла вінчатися, але щоб не порушувати хоч цю традицію вдень розписали, а ввечері повінчав батюшка у місцевій церкві. Казала бабуся, що поставили брата в стійло як бичка, наділи на голову спідницю. А невістка й справді була негарна: лице кругле в ластовинні, рудоволоса, та ще й ніс як розварена бараболя. Та «покірне телятко» мало ще й «чорного рота», тому мабуть у них два роки не було дітей. Невжившись із свекрухою, закомандувала Михайлова Наташка (так чомусь прозивали невістку) будувати окрему хату, щоб самій господарювати і щоб було б де дітей ростити. Після свята врожаю (у той рік гарний був врожай зернових), Михайло позвав людей на толоку з обох сіл. Одного дня працював у нього і Тодось Осьмачка з Куцівки. Працювати в неділю почали ще в досвіта, та щоб вкривати верх закінчити сьогодні, рішили працювати без обіду. А ввечері, коли всі вже руки помили, запросили до столу. Михайло щедро, на радостях, частував заробітчан: « І в поганій хаті менше трьох чарок не наливають». Господиня розносила на стіли гаряче, про щось щебетала до бригадира тракторної пригади…
Коли Михайло наливав, як казав батюшка: по єдіной, чарчину Тодосю Осьмачці, той через плече йому і промовляє:
- Що ж ти, Михайле такий високий, статний, гарний чоловік, та собі таку «невірну» жінку вибрав? Чи тобі, як у тій приказці: «бачили очі що купували – то їжте тепер, хоч повилазьте?»
Це почула руда Наталка:
- Брешеш, брешеш, вражий волоцюго! Я чоловікові не зраджувала! Геть з двору, геть негайно!
Тодось перекинув ногу через лаву, тай пішов собі додому. Не обернувся ні на прохання господаря, ні на «гавкіт» господині, махнувши на все услід рукою. Він йшов пильним, ще теплим від нагрітого сонцем шляхом, гойдаючись чи то від випитої чарки, чи від утоми. А може від пісні, що мугикав собі посміхаючись під ніс: «… ой не жаль би мені воза, мені воза,
Коли б дівка була гожа, була б гожа!
А то руда та погана, та погана,
Та й та воза поламала, по – ла – ма- ла..!»
(від аврора) у Куцівці слово «невірна» вживається в значенні «некрасива на вроду», а не в значенні «шлюбної невірності».
ID:
611970
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.10.2015 11:23:17
© дата внесення змiн: 08.10.2015 11:23:17
автор: С. Мошенський
Вкажіть причину вашої скарги
|
