Проекція в минуле - тихий парк .
Мініатюра вічності у тебе за плечима ...
Присутність світу іншого незрима ...
Час зупинився . Чуєш ?... Листопад ...
Старець сивезний з бородою Бога
стежками ходить , палить тут свічки́ ...
Могильних плит , хрестів з Святим Розп"яттям
пильнує ... Час застиг вже . Не знайти ...
Лише фантоми древньої дзвіниці ,
примари храму стін , мов мовчазний туман ...
Це все було . Тоді ... у падолисті
століть минулих ... Часу караван - стоїть ...
Завис в повітрі ...
уявний дзвін церковних дзвонарів ...
Тут душі , що утратили гробниці ...
благають нас про Пам"ять нових днів ...
Тепер тут парк ... Але заглянь за тишу :
вчуваються так ясно голоси ...
Колись були́ ... і храм , і кладови́ще ...
Тепер з могил ... встають тіла́-дуби́ .
Віршик чудовий!Є над чим задуматись.Простіть великодушно пані Ірино,як Вам вдається це все побачити і так вдало донести до читача.(чомусь з дитинства боюсь кладовищ,гробниць).Дуже сподобалось!!!
Іванюк Ірина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна , Ніно ! А заглянути в суть речей допомагає , точно знаю , Господь , бо все , що маємо - дає Він ...