За кілька років до:
Я лежав на тахті. Наче на прийомі в психолога. Не люблю психологів. Кляті покидьки лізуть в мою голову намагаючись списати все на мої комплекси. Ти ділишся, розповідаєш, а психологу пох#й. Як? Та от так. Психологу апріорі має бути пох#й. Робота така. А як виливати душу людині, якій на тебе пох#й. Такі асоціації мене і бісили. Я лежав з закритими очима і не бачив нічого. Зазвичай якісь спогади, якась візуалізація, але не зараз. Зараз – немає нічого.
- Розкажи про своїх батьків – почувся старечий голос Геральта.
- Для чого? – запитав я.
- Просто – сказав той – подумав може тобі захочеться розповісти.
- Просто… - задумливо протягнув я – просто, йди нах#й док. Це не твоє діло.
- Не моє – Геральт аніскільки не образився – але я намагаюсь зрозуміти природу твоїх галюцинацій.
- Я ж бачу смерть – я відкрив очі і глянув на нього – ось тобі і причина.
- Причина – спокійно, майже по-батьківськи сказав той – але не природа. Розумієш, наш мозок поділений на різні частини…
- Док, я шарю в біології та анатомії – нетерпляче перебив його – давай до суті.
- Добре – терпляче сказав той – твої галюцинації беруться зсередини тебе. З твого мозку. Все, що потрібно це знайти спосіб як виявити це.
- Сеансами в псевдо психолога?
- Розумієш, ми з Марком і професором Сабелевим дійшли висновку, що твої видіння це своєрідний стан. Якщо хочеш, вважай це фізичним станом…
- Знаю-знаю – перебив я – ви хочете сказати, що я не реагую на зовнішні подразники, коли бачу чиюсь смерть…
- Так – погодився Геральт – І твій брат теж. Він більш чутливий до таких, м, видінь…
- Он як? Видінь? От що це для вас.
- Я всього лише намагаюсь пояснити не встряючи в наукові терміни. Шаман думає, що цей стан, щось середнє між комою та астралом.
Шаманом звали львівського окультиста. Серйозно підсів на такі теми ще студентом. Завдяки йому нам і вдалось не з’їхати з глузду. Він знав все і навіть більше. Жаль його знання втрачені. Хороший мужик, тільки пив багато. І чим більше нового він відкривав для себе, тим більше він і заливався. Таке є, коли мозок відмовляється сприймати певні речі. В такі моменти від цих думок в очах йдуть іскри. Алкоголь допомагає їх згладити. В результаті таку Шаманську філософію постиг цироз печінки.
- Тобто, якщо я помру в такому стані, то навіть не зможу помітити.
- Цілком можливо – погодився Геральт – але нам потрібно цьому запобігти. Потрібно, щоб ти навчився контролювати такі свої переходи, та польоти. Більшу частину твоєї галюцинації, сприймають очі. Якби лише виключити їх та залишити інші органи сприйняття…
- Як ви це зробите? – запитав я – я вже закривав очі. Картина не змінюється.
- Ти їх не закривав – сказав Геральт – тобі лише здавалось...
- Чому ви не сказали раніше?
- Вчора побачив.
Я промовчав. Вчора була тяжка ніч. Вона не була б такою тяжкою, якби Геральт з Антоном не схотіли самі взяти участь у спасінні людей. Водій мав везти людей в Польщу на заробітки. Все би нічого, але на ньому висіла мітка. ДТП. Якраз на виході зі Львову. Раніше ми з Марком просто накачували таких алкоголем, щоб вони не могли поїхати. Люди відповідно поїдуть іншим автобусом чи з іншим водієм. До банальних поломок доходило рідко. Це непрактично. Набагато легше, якщо водія підмінить напарник і все. Але умова одна: той не має поїхати.
В деталі вдаватись не буду. Ми справились, хоч були на волосині від провалу. А все завдяки нашій команді, що замість аналітики вирішила глянути на все зблизька. Від тоді я намагався не працювати ні з ким крім Марка.
- Ти навіть не кліпав – пояснював між тим Геральт – я б навіть не помітив, якби датчик серцебиття не показав сильні зміни в серцевому ритмі. Дивись…
Він взяв свій блокнот і почав щось в ньому малювати. Я спокійно чекав, що має вийти.
- От так виглядає нормальний серцевий ритм – показав мені.
Тоді знов почав щось малювати. Розвернув і показав мені. Це нагадувало високу скелю з кількома зубцями, і аналогічне дно океану з іншого боку.
- От так виглядав твій ритм.
- Я звісно не кардіолог, але по моєму тут щось не так…
- Це миттєва зупинка серця. Це сталось і пройшло настільки швидко, що помітити цього практично неможливо. Навіть сам організм не зрозумів, що сталось, тому серцевий ритм став нормальним. Добре, що обладнання в мене хороше.
Я всміхнувся. В нас був хороший невидимий спонсор, що не зводив з нас очей. Інколи доводилось відчувати себе піддослідною мишкою в клітці. Але це було пусте. Тоді ж я думав, що зможу приносити користь, що роблю щось добре…
Наївний.
