І як, і де воно береться,
ніхто не знає, а сміється,
що є ще дурень і поет,
який записує сонет.
У кожному жага буяє,
коли води не вистачає.
А як на мене – це біда:
огонь, повітря і вода.
Та я оказій не боюся,
коли поезії нап'юся.
Але, буває, на біду
води живої не найду.
Аби нікого не просити
і полум'я жаги гасити,
то я поезію свою
палю огнем і воду п'ю.
Кажіть, – такого не буває.
Вона пече, а не палає.
А я за те її люблю,
що як сміюсь, то сльози ллю.
Як древні ті, що ся сміяли,
коли і їх як лико драли.
Як той поет, що на біду
собі придумав молоду.
Але біда – моя сусідка.
І пригадається нізвідки
причинна, відьма і сліпа...
Ян Гус і неофіти зрідка,
а особливо та сирітка,
що пообідає в попа.