|
Бібліотекар
Настала осінь, а разом з нею 1-ше вересня. Чим не чарівна пора року? Всі такі гарні, з бантиками і квітами в руках. Ці квіти щороку зривають для вчителів… Тоді я була простим бібліотекарем школи, хоча мала освіту вчителя української літератури. Я дуже любила свято 1-го вересня, лише цього дня учні квапилися отримати книги, більше того, стояли в чергах, лаялися через підручники, коли тих не вистачало. Бібліотека у нас невеличка, були і такі проблеми, доводилося позичати в бібліотеках сусідніх сіл.
Потім наставало 2-ге вересня і бібліотека пустувала. Кожного дня, я проводила свій час з книгою в руках. Як не спонсор купить цікаве читання, так починаючий автор надішле свою книгу.
Якось мені набридло сидіти, і як-то кажуть «протирати штани», і я вирішила влаштувати літературний вечір. Сенс його був у тому, аби учні не лише зачитали власні твори (щоправда письменників у нас було мало), а ще й почути думку учнів про деякі книги. Та чомусь і після цього до бібліотеки ніхто не навідався.
Минуло два дні, і я все таки дочекалась відвідувачів. До мене навідалась учениця 8-Б класу – Лариса. Я ще здивувалася, як в ХХІ віці хтось може жити без Інтернету. Її мама теж бібліотекар, і свій Інтернет, вона замінювала міською бібліотекою. Та на днях мама дівчинки захворіла, і не мала змоги виїхати до Києва.
– Ларисо, ти щось хочеш запитати на рахунок вечору?
– Вечору? Я так би мовити «Сучасна Попелюшка», я не ходжу на вечори. Я шукаю книгу Миколи Гоголя «Мертві душі».
– Якщо ти так полюбляєш читати, чому б тобі не прийняти участь в конкурсі?
– Коли для вас так важливий цей вечір, я прийму в ньому участь.
І ось, в кінці шостого уроку, я вже знала про конкурсанток. Як завжди це були дівчата, хоч би одного хлопця взяли на конкурс, а то як ті зайці, бояться всього. Серед моїх конкурсанток було 6 учасниць: дві наші активістки співачки, три артистки, Лариса і решта в примусовому порядку. Я зразу побачила, що це повний провал.
Та на днях мені пощастило. Вчителька літератури поїхала у відпустку, і мені запропонували її підмінити. Ми мали розглядати творчість Шевченка, та я вирішила схитрити, рятуючи свій вечір.
– Хтось з вас уміє римувати? – запитала я.
9-А закліпав очима, чи то не розуміючи слів, чи то боячись, що заставлю писати вірші в шкільну газету.
– Добре, не хочете прогуляти урок, то повернемося до біографії Шевченка, – та тут я знову з’їхала з теми. – Ви читали Шевченка раніше?
– Так, вчили в четвертому класі.
– Так, дурне запитання, – відповіла я почервонівши. – А взагалі, хтось читав книги не по шкільній програмі?
У відповідь тиша.
– О, ліс рук. Інше запитання, що для вас книга?
Почали розповідати мені байки, що це для них, ледь не перше в житті. Не довго думаючи, я відмінила творчий вечір, через те, що талантів у нас нема так само, як і любителів книг.
На наступний день, мій спокій переривали щохвилини. То їм Достоєвського треба, та ще й найтовстішу книгу, то Шекспіра вчити хочуть. Все таки я досягла свого.
І ось, настав літ-вечір. Навіть Лариса прийшла підтримати мене в якості конкурсантки. Та вона не виграла приз. Нагородою була м’яка іграшка – ведмедик вчений.
Чому так? Артистки читали Шекспіра бездоганно, та не знали його біографії. Лариса гарно знала історію книг, та її перевершили користувачі Інтернету, які читали скорочений зміст, на відміну від Лариси.
– Як тобі це вдалося? – запитала я переможницю.
– Ми люди прості. ВКонтакті сидимо, книг здебільшого уникаємо, та все таки ви змушуєте їх читати. Якщо ти не дурень, то Інтернет та сама бібліотека, а от Ларисі його не вистачає.
Купили б ви комп’ютер, і вай фай провели, я б до вас приходила доповіді писати – хихикнула дівчина і пішла геть.
Тепер сидячи у бібліотеці я знаю, що учні не ходять до сюди не тому, що ліниві, а через Інтернет. Краще носити в кишені телефон з книгою Достоєвського, чим тяжку бібліотечну книгу. Але читають, хоч статуси ВКонтакті, але читають.
ID:
622582
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.11.2015 17:30:29
© дата внесення змiн: 09.05.2016 22:25:22
автор: Лерія Кіт
Вкажіть причину вашої скарги
|
24
