Ох, як тягнеться! Хвилька - в хвилю,
день - у місяць, а місяць - в рік,
як нарізно... Та так нестримно
рве життя на осколки втіх
цих годин вихор враз незрячий,
коли вдвох пишемо роман...
Світ рожевим стає, дитячим!
Дійсність мрій огорта туман...
Бо для тебе я. Так, для тебе!
..час кидає знов навмання
стрімголов нас в безодню неба,
й тут же ніжно - у спокій дня;
так нестримно - в жагучість мріі,
а тоді - в прохолодність сну...
Заплете нас в вузли тугіі!
Мить - й розвіє, мов дим, густу
пристрасть вітром, жар - листопадом,
гордість - ласкою, біль - дощем.
Я - лечу! Ні, я просто падаю....
Обіпрусь на твоє плече
і спинюсь на один лиш подих,
щоб зітхнути: " Твоя.." у ніч.
Ще один вуст пестливий дотик -
скочусь воском з тремтливих віч.
І застигну... Бездонний простір
утопивши в сплетінні рук.
Як це солодко.... Як це гостро -
свій губити в коханні дух!
Гарного вам вечора! 
Рада тобі 
