Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Годинник - ВІРШ

logo
Артур Сіренко: Годинник - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Годинник

Артур Сіренко :: Годинник
                      «Сумний світ
                        Навіть тоді, коли зацвітають вишні,
                        Навіть тоді…»
                                                                (Ісса)

Про годинники пишуть мало – як про годинники взагалі так і про конкретні цокальні і чи мовчазні часомірні пристрої. У майстрів пера сидить в глибині їх потріпаних душ якийсь забобонний страх перед цим винаходом майстрів минулого. Так начебто, це не інструменти для вимірювання, а сам Час – предковічний, невблаганний, існуючий раніше богів і матерії. Не щастило, як клепсидрам з їхньою капальною текучістю (о, вода, ти сама вічність!), там і піщаним їх близнюкам, і сонячним тіньовідкидалам, і металевим втіленням Духу Механіки. 

Не буду приховувати – я про них теж пишу з острахом, деяким навіть містичним жахом, хоч і люблю цих посланців таємного і сокровенного, цих металевих цвіркунів і шматочків макрокосмосу, що висять на руках кайданами (інколи). У небезпідставності годинникових забобон (міряли б вони краще простір, але люди чомусь не люблять носити на руках лінійки і компаси) я переконався на власному досвіді, коли подарував своїй колишній прекрасний часомір - наручний дзигар з латинськими цифрами та золотим блиском: цей був мій останній подарунок після нескінченної вервечки іграшкових зайчиків, мишок, розмовляючих їжачків і просто квітів – вона пішла від мене назавжди. З того часу до годинників ставлення у мене змінилось: крім замилування і споглядання з’явився якийсь страх – ніби висить в мене на стіні не круглий ментор, допомагаючи зрозуміти де я – в якій точці часопростору, а око Космосу. 

Один мій знайомий має аж чотири годинники і носить їх в різні дні тижня: з чорним циферблатом для понеділка і п’ятниці, з білим для четвергів, з зеленим для середи і суботи, а позолочений для вівторка і неділі. Без годинника він ходить до церкви, коли приходить Великдень, а на День залізничника та прикордонника (його улюблені свята, крім Дня Святого Патріка, звісно - який він тоді одягає годинник - не знаю - це таємниця) чомусь носить все той же з білим циферблатом. Я не маю ритуальних пристрастей до годинників і чомусь думаю, що Конфуцій годинниками нехтував, відчуваючи час єством. Але в кожній кімнаті свого дому я таки повісив на стінах по годиннику різних моделей та стилістики і подовгу їх споглядаю вечорами і прислухаюсь до їхнього звуку (коли тихо). Проте я ніколи не думав, що годинники ще втнуть зі мною не один лихий жарт. Справа в тому, що цієї осені в мене було відчуття, що час довершився – попереду тільки епоха занепаду і самознищення людства. Я проганяв це відчуття із закутків своєї свідомості, але воно верталося. (А як занепад і погибель світу, то годинники не потрібні – отож бо.) 

Якось коли листя пожовкло – таки стало золотим і зробило світ красивим (а я вже зневірився, що це буде), мені випало бути на конференції і поспілкуватись з колегами. Доповіді були різними: і занудними, на яких я просто засинав (мій Вчитель ще посміявся наді мною – проспав всю доповідь, а потім будеш казати, що доповідь була неглибокою, певно як і твій сон), до вкрай цікавих і емоційних. Але найцікавіше на конференціях відбувається між – за кавою, на перервах – розмови створюють атмосферу. Ні, це не «трьоп», як казав Тимофеєв-Ресовський, він міг це назвати базіканням, бо він був аристократом духу, «трьоп» - це на доповідях, а тут створення настрою – це запам’ятовується. На одній з перерв розмова почалась якась особлива легка і про все: про нелогічність частотнозалежного статевого добору в популяціях, про міфи в сучасній науці, про те, що люди теж кролики (добре, що не зайці) і це ні до чого хорошого не приведе (вже не привело), про пріони, про вплив чисельності на популяції зайців на статеву структуру цих популяцій і таке інше. Але я раптом зустрівся поглядом з одним колегою. Одразу відчув, що він теж звідти. Хто був там, той одразу впізнає брата - щось змінюється, щось стається з людьми - погляд в першу чергу, саме ставлення до світу, вираз обличчя.

- Ти теж звідти?
- Звідти.
- Давно?
- Місяць тому.
- Я два. Де був? 
- У N-ській бригаді. Піхота.
- Я в М-ському окремому артилерійському дивізіоні. Де стояли?
- Під Гранітним.
- У мене там друг більше року воював - Тарас Ч.
- Не знаю... А ти?
- Під NN, потім під ММ, потім відвели і відправили на полігон. 
- У нас тільки «бехи» були і АГС-и. А ти на чому був?
- «Гвоздики», «Сани», «Фаготи», «Піони»...
- Серйозні штуки... Особливо «Піони». 
- І щось змінилось у твоєму житті після повернення?
- Нічого. Все те саме. Ніби й не було цього року. Ніби то все було не зі мною. Тільки от дружина від мене пішла...
- О, як я тебе розумію! В мене те саме, тільки останній аспект був до, а не після.

Ось і вся розмова. Далі і так все ясно - як там було не треба розказувати ні мені, ні йому. Хто не був - не зрозуміє. А нам все ясно і буз слів. Я думав на цьому розмова вичерпається, далі буде тільки розмова без слів, або про каву. Або про буддизм. Але я помітив у нього на руці годинник. Скло було настільки пошкрябане, що відповідь на питання яка нині година чи день на календарі могла бути тільки абстрактною - вічність нині, вічність. Але він вловив мій погляд - я відчув, що подальша розмова можлива. Щоб урвати паузу, я спитав:

- Трофейний? (Хоча прекрасно розумів, що трофейні годинники не такі і мій співрозмовник зовсім не належать до тих людей які привозять звідти трофейні годинники і тим паче їх носять.)
Він зрозумів, що це жарт: 

- Ні. Ношу, бо не можу носити інший. У мене відчуття, що якщо я зміню годинник, то забуду щось важливе, щось таке, що не можна забувати. А обідраний він такий весь ось по якій причині. Це в липні чотирнадцятого року. Ми наступали... Зачищали селище Н. Точніше те, що від нього лишилось. У руїнах засіли сепари і вели вогонь. Моєму взводу наказали штурмувати будинок де вони засіли і гатили з вікна. Такий собі двоповерховий колишній особняк. Розбились ми та три групи - одна буде штурмувати, а дві прикривати. Зіграли в «камінь, ножиці, папір» - кому штурмувати. Випало мені і моїм хлопцям. Подумалось - ну ось і все - зараз нас і покладуть. Як просто вирішилось - кому жити, а кому помирати - «камінь, ножиці, папір». Підкатили «беху» і давай смалити по них з усього, а ми в обхід, з глухої сторони того дому і під вікна. Вибивати шибки вже не треба було - кинули у вікна гранати, а потім по одному через вікно. Я йшов другим, застрибнути моментом не вийшло, але хлопці просто закинули мене в вікно разом з автоматом. Відчував, що зараз почнеться стрілянина в будинку і отримаю свою кулю. Але пощастило - сепари чомусь були всі саме в тій кімнаті, куди ми кинули через вікно гранати. У домі було чисто - тільки три мертвих сепари і купа гільз і зброї. А годинник я обідрав у стіну, коли мене закидали через вікно... 

Якось так увірвалося те життя. Несподівано. Годинником. Який носить на руці не колега - ні, побратим... 

ID:  621683
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.11.2015 03:27:18
© дата внесення змiн: 17.11.2015 03:31:50
автор: Артур Сіренко

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Віктор Ох, Окрилена, Той,що воює з вітряками, Леонід Ісаков, Ганна Верес (Демиденко), Уляна Яресько
Прочитаний усіма відвідувачами (1303)
В тому числі авторами сайту (37) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Анно Доміні, 10.12.2015 - 09:50
Не зовсім в тему, звісно, але - в "камінь, ножиці, папір" грають і тут. Дивно... зовсім різні світи, а гра та сама...
23
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Справді..... Зараз я просто не можу повірити, що все це було зі мною.... А там я не міг повірити, що десь існує нормальний світ, де не стріляють.... 17
 
Віктор Ох, 19.11.2015 - 20:17
Дуже подобаються Ваші новели, пане Артуре! Надзвичайно! А в годинниках справді є щось містичне. Неодноразово спостерігав - то годинник зупиняється, коли помре хтось із близьких, то зіпсований давно годинник починає йти, коли трапляється якась радісна подія. friends
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук, друже! give_rose
 
Навіть ми, далекі від фронту люди, відчуваємо, як змінився світ. Що казати про фронтовиків?! 17 give_rose
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння! give_rose
 
Олена Акіко, 17.11.2015 - 23:22
люблю носити годинники на руці, з ними якось затишніше завжди, може впевненіше себе почуваю flo31
прочитавши Ваш твір задумалась, мої годинники показують мирний час, а от існують годинники війни, 17 і для тих, хто там побував, навіть сам час вже не буде таким спокійним, як раніше 17 16 16
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за цікавий відгук на мій твір... В мене сумні твори.... give_rose 17
 
Прочитала на одному подиху. Майстерно, цікаво, вражаюче. flo06 flo31 flo06
Забираю.
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук і розуміння! give_rose
 
ptaha, 17.11.2015 - 16:20
годинник як мітка... раніше сказала б, що це метафора...
надзвичайний за силою впливу твір.
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за таке цікаве розуміння мого твору і такий відгук.... give_rose
 
Ще зовсім недавно, якщо потрапляла в руки книга про війну, то в ній йшлося про Велику вітчизняну. Війна на Донбасі відкрила сучасний військовий жанр, який сприймається зовсім по іншому, бо ж противниками в цій війні стали і родичі, і сусіди. Нещодавно робила переклад з російської (для публікації в українських виданнях) "сторінок із записника спецпризначенця"- 22-річного луганчанина. Там є такі слова " Ми отримуємо ніж в спину від тих, кого любимо, а цю рану лікує той, кого ми зовсім не знали до цієї миті." Ваші герої, навіть не зустрівшись на війні, відчули один в одному споріднену душу. Їх зустріч - центральний сюжет Вашої оповідки, а все інше - навколо них. Вражаюче! 12 flo26
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Саме так.... Світ перевернувся. Все тепер інакше.... 17
 
zazemlena, 17.11.2015 - 15:43
про те, що пережито, писати потрібно....і саме так, як це робите Ви...залучаєте до глибоких роздумів... give_rose 12
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння! give_rose
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! give_rose
 
Уляна Яресько, 17.11.2015 - 10:41
Вам вдається так майстерно поєднати нелегкі спогади з філософією... Я вражена! Філігранна робота! 12
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Радий, що Вам сподобалось! give_rose
 
Олекса Удайко, 17.11.2015 - 07:49
Бувають...пам'ятні дати... а речі як репери оти дат... особливо - коли вони між життям і смертю... 31 32 39
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Справді.... give_rose
 
Любов Ігнатова, 17.11.2015 - 07:01
Я люблю годинники. Вони для мене, ніби істоти з іншого виміру... (а, може, так і є?...)
Сподобалась Ваша розповідь!
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я теж дуже люблю голинники... give_rose
 
Окрилена, 17.11.2015 - 06:58
Надзвичайно цікаво! Отак, цінні речі ті, які памятають щось важливе. Це як таїна на двох, як вірний друг, який не зрадив у важку хвилину. flo31
У майстрів пера сидить в глибині їх потріпаних душ якийсь забобонний страх перед цим винаходом майстрів минулого 12 12 12
 
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння і такий відгук! give_rose
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
x
Нові твори
Ти-2 - 3
Обрати твори за період: