Бачу: поволі вмираю,
Гіркою правдою вмиваюсь,
Та не проклену і не покаюсь,
Бо нема й не буде земного Раю.
Торкнувся смуток чола,
На вулицях лише дощі.
Холод рветься до душі,
А тіло досі ріже правда гола.
Колись тепла весна настане,
І вкриють землю барвисті квіти,
А поруч будеш вже не ти.
Під промінням сонця сніг розтане.
Бачу: поволі вмираю.
Серце роздвоюється сльозою.
Безнадія в танці кружляє зі мною,
Та поки що ще чекаю...
