|
Красуня-дівчина зростала –
тендітне й миле деревце,
та серце несподівано зламала
любов нещасна та кільце.
Стрічалась з милим у потічка,
та їм пісні співали солов*ї,
а на руці так лагідно обручка
всі сяють сонцем камінці.
Та любий цілував у губи,
авжеж, у неї добра врода,
а в нього потай є ще друга,
вона не знала, то є зрада.
Казав він, що вона єдина,
одна у світі, що для нього
вона найкраща як дружина,
що кажуть люди, що до цього…
Вона красива, тіло біле,
волосся, наче хвилі сонця,
вночі – обійми та його любила
зітхаючи, тремтять долонці…
Вона гадала, може то є щастя,
кохання, що прийшло весною,
червоний колір – колір страсті,
а він… не звав її з собою.
Чекала заповітних слів щоночі,
а він все тішив лише тіло…
Навіщо віддала красу дівочу,
чи долю ось таку вона хотіла?
А він до іншої приходить,
ось ця - не має пишну вроду,
але із паничів вона походить,
з шляхетного міського роду.
Ця панночка міркує швидко,
що треба жениха схопити,
тому вдягла найкращу сукню,
та гостю пропонує їсти й пити.
Та він теж сам собі міркує,
навіщо їй принади мати,
він її гроші добре порахує,
та до красуні піде спати.
Але так сталося, не диво,
він захмелів, йому байдуже,
що поруч з ним ця некрасива,
цілує губи, що в помаді ружі.
Ось, з панночкою разом,
до ранку був хмільний гульвіса,
та відчував себе вже князем,
напасті всі, йдіть до біса….
Панянки батько йде в кімнату,
у гніві дужче той грози…
та вимагає з жениха розплату,
несуть вже служки образи…
Весілля розгуляли швидко,
сидить панянка у фаті,
як цілувати губи ці, огидко…
Красуня де, не йди зі мрій….
Красуня-дівчина чекала,
що прийде згодом її милий…
Та, ось коли про все дізналась,
просила Господа, молила…
…навіщо це життя трикляте,
обручку кинула додолу,
побігла босоніж із хати,
у ліс, у темряву, в діброву…
Умилася солоними слізьми ,
й гострі гілки ранили їй ноги,
нехай з’їдять мене вовки,
душа розірвана та серце стогне.
Та йшла вона все далі в хащі,
без сил вже падає та сон
спочив її, тож доля як пропаща,
все рветься, рветься з грудей стон.
Наснилось їй, що йде по полю,
сплітає з маків - руж вінок,
та стрічки – хвилі кольорові,
дівча сміється… тільки крок…
Змінилось все, закрутить виром,
та хто врятує, де мій любий….
Прокинулася під дубом сивим,
кохання їй – ковток отрути…
Та десь загавкали собаки,
Дівча отямилось – жива я!
Лише замерзли й ноги, руки,
та чути як вовки волають.
Схопилася й побігла знов,
не зна куди, як світ за очі,
роздерла ніжки, ллється кров,
де шлях додому найкоротший?
Собачий гавкіт в лісі ближче,
ось там полює молодий панич,
труба все як найдужче кличе,
за здобиччю кружляли усю ніч.
Та дівчина зіткнулася із ними,
- що за дівчисько-горобець?
вона на них очима голубими
все дивиться…ото кінець..
Побігла знов, душа у п’ятках,
панич за нею навздогін,
не бійся люба, ти як квітка,
вуста твої – наче рубін.
Сідай на коня, я з собою
тебе в маєток заберу,
як хочеш, будеш ти сестрою,
чи як дружину я візьму.
Дівчисько плаче, що за діло,
усе це сталося як сон,
та смерть зустріти я хотіла,
а тут такий собі барон.
Та, що поробиш, в рідну хату
нема для неї вороття,
що ще дурного може статись…
вона сідає на коня..
Привіз панич її в імення,
його стрічають служники,
тепер у вас є господиня,
її помити та вдягти!
Красуня дивиться в люстерко,
в парчевому вона вбранні,
розшиті стрічки як веселка,
та наяву все, не у сні.
Весілля справили на славу,
все було – музика й гості,
та доля, ось, зробила справу,
живуть у щасті вони досі.
А що, колишній милий-любий?
За кожен грошик у кишеню,
цілує некрасиву в губи,
щоби отримати хоч жменю.
ID:
622583
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 20.11.2015 17:34:27
© дата внесення змiн: 20.11.2015 17:34:27
автор: Ниро Вульф
Вкажіть причину вашої скарги
|