Ти кажеш, любиш мій веселий сміх.
Давно його, здається, ти не чув.
Він каменем упав мені до ніг,
звучати і дзвеніти як? Забув...
Ти кажеш, що усмішка осяйна
неначе сонце, личить так мені.
Та якось не з'являється вона.
Чомусь похмуро проживаю дні.
Де ж настрій?? Я не знаю... Не питай...
Заляпав дощ...засипав мокрий сніг...
Нічого не кажи, лиш обіймай...
Не можеш...поміж нами сто доріг...
Не звертайте увагу на причіпки, Сніжинка. Він просто не розуміє, що цей рядок звучить за змістом "Забув, як звучати і дзвеніти"
Напевно тому, що його власні твори позбавлені всякого сенсу...
Юлія Сніжна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, Тетяно,я читала його "шедевр" ) тому відношусь до цього з посмішкою
чому потішив? коли "як" стоїть після дієслова, очікується "звучить, як скрипка", "дзвенить, як кришталь" тощо; у контексті цього вірша мається на увазі не це, а "ти забув, як ( в який спосіб ) видобувати ( з себе ) звучання чи дзеленькотіння"
