02.12.2015* 19:00
НЯ.2. "ГРЕЧКА"
Здається, що це був 2007 рік. Вересень.
Вже було холодно і я приїхав на Дачу по опеньки.
Домовився з хлопцями, що їду з п'ятниці на суботу, що у неділю буду зранку дома, видав їм завдання на свою відсутність і поїхав.
У нас із середнім братом Дачі на одній вулиці, тільки у мене в кінці її. Колись, років 40 назад я запроектував йому Дачу і він все своє життя її будував. Від мого проекту залишилось головне, а деталі він вже сам лаштував. Так він вирішив, що треба мати одну кімнату теплою, то у навпіл підвалі вона і була зроблена теплою. А на головному першому поверсі розмістився камін, який ми разом мудрували. Скільки свят та гульок пройшло напроти цього каміну!
Моя Дача - хібара із дошок та картону, то ночувати вже було холодно в ній. тому я зразу отабарувався у брата.
В п'ятницю посиділи без каміну - чекушка коньяку, різноманітна закуска та приємна бесіда про всяке - ми явно вже зіскучилися один за одним.
Вранці пішли в ліс і набрали грибів, бо той рік був грибний.
Обробили гриби, приготували вечерю, розвели камін і до самої ночі калякали - брат тиждень був сам на Дачі, адже він вже роками жив не у Києві, а на Дачі, бо у Києві три доньки розібрали трьохкімнатну квартиру по кімнаті кожна. Дружина там з онуками вовтузилася і приїжджала до Валентина час від часу, на суботу чи неділю, а тут застрягла у Києві.
Нарешті ми лягли спати, а десь біля трьох годин ночі мене, як казав мій брат, гномик покликав. Накинув я на себе куртку і вискочив з хати на двір.
Була ясна і холодна зоряна ніч. Навколо висіла якась волога тиша. Далеко роздався розсерджений котячий крик. Я мимоволі затрусився і машинально подивився угору, в небо.
Наді мною повільно по небу пливло велике зернятко гречки. Точніше не можу описати. На висоті метрів сто. Форма і колір - точно як гречка. Але що дивне: від нього в боки відходили немов вуса слідів у небі: тонкі вип'ячені дугою лінії і вони були гігантські - майже до обрію як ліворуч, так і праворуч.
- Ти теж бачиш хвилі, що ідуть від цього? - роздався біля мене голос брата - я і не почув як він теж вийшов на двір.
- Так! - сказав я - В середині теж вони є, тільки слабі.
- Бачу! - сказав брат. - А ліворуч другий предмет летить.
І дійсно, паралельно до першого летів другий. Направлялися вони від Дніпра у бік аеропорту Антонова.
Довго, хвилин п'ять вони беззвучно летіли/пливли по небу. Хвилі від них на якусь мить немов деформували зорі коричневими спалахами темного вогню чи чимось подібним. Темний вогонь? Ми завжди шукаємо щось зрозуміле для пояснення незрозумілого. От і я так робив. Зернятко гречки? Який розмір? Не більше, ніж ніс/кабіна літака на такій висоті. Але форма точно як форма зернятка гречки.
Вранці ми з братом трохи погомоніли про бачене, я зібрався і поїхав до Києва. Більше пригод не було тоді.