Залишитися тут попри зиму і боротьбу,
Попри нестачу снігів,
Попри чорне небо натягнуте поміж антенами
Цього міста,
Зашитися тут, прокладаючи нишком маршрут,
Щоби перед Різдвом невідомо зникнути
Звідси.
Хай шукають мене разом з псами,
Нагодованими наркотою,
Поміж Теребовлею і Лозовою,
Поміж відчаєм і любовю,
Ніколи мені вже не буде ліпше,
Аніж було до того з тобою,
Клич мене на ніч до себе,
Або хоча б озивайся луною.
Тому, до чого тут зими, до чого сніги,
До чого тут втечі, до чого втрати?
Поміж усього є наші гарячі серця,
Повні крові, осілої наче в мерця,
І є наші холодні мушкети,
І цільні, мов груші, гранати.
Допоки вистачить сил, допоки вистачить слів,
Допоки вистачить куль,
Допоки стане снаги,
Навіть усе життя тікаючи від зими,
Не можна не полюбити перших її
Снігів.
І чесно здаючись в полон, діставшись
Мети,
І кожного разу повторюючи свій маршрут:
Помирати перед Різдвом,
Коли впадуть останні сніги,
І народжуватись навесні,
Коли останні
Зійдуть.
