Тобі убогому судити про Любов?
Коли душі нема, а в голові бедлам!
Про те, що хвилювало юну кров?!…
Духовно ти банкрут і просто хам!
Коли душа пуста мов барабан,
коли кохання сексом підміняєш:
то й золотий палац – лише обман,
Любові справжньої не знав ти і не знаєш!
Свою „любов“ по сірих куренях
ти пізнавав, башт́анами блукавши.
В гурт́ожитках пор́ов якихсь дівах,
округлі форми хтиво обійнявши.
Таких „співців кохання“ вже орда
і з кожним днем стає все більше й більше.
Причина ж, на їх погляд, тільки та –
не так жили, а далі буде гірше…
Та корінь зла зовс́ім в другій біді –
ціну вони собі так і не склали.
Бо люблять СЕРЦЕМ літні й молоді!_
Вони ж – статевим органом кохали…
15.12.2015
* Цей вірш став наслідком ознайомлення з твором І. Низового без назви на сторінці одного із моїх друзів у ФБ наступного змісту:
А ми й любить по-справжньому не вміли
в кипінні буднів бамівських будов,
проживотіли вік, прошелестіли
карбованцем – яка вже там любов?!
Було щось в курені десь на баштані,
в бедламі гуртожитськім щось було,
та сподівання проросту в коханні
все ж не збулося – зерня не зійшло.
Хапаємось, немов за соломинку,
за спогади чи за уривки слів,
бо самоцінне все, як і на ринку,
вже збанкрутілим нам – не по ціні.
