Життя - дилема... можливо... та чи моя це проблема? Кажу тобі, тебе не знаю, та біль якусь я відчуваю... коли читаю... як і іншим тобі цю пісню співаю, спіймаю погляд, а потім навіть не згадаю. Навіть себе я не знайду, вже й не шукаю. Чекаю, гукаю... та нікого в цьому світі не кохаю. Чужих зневажаю та себе джерелом називаю. Не знаю... у пошуках правди блукаю. Врятуйте мене, благаю, ні чекай, не треба, я свою справу знаю. Я- це я, і це МОЯ ПРАВДА, мене не спинити. Намагались змінити та обпеклися, свого не домоглися... Кажеш тебе краще вбити ніж потім любити та не розуміти. А мені усе–одно, усі кудись зникли, відчув моє зло. З вами жартую, сміюся, та чи хто з вас бачив мою душу?
Навколо сильніх обертається весь світ, реальний світ ілюзій, продовж тисячоліть. Стікаю кров’ю, краплина за краплиною втрачаю розум та залишаюся собою, до кінця бою. Наче той злодій ховаюся від долі, плекаю волю. Черпаю сили в музики, вона безмежна, вона рятує, з душею разом свій тріумф святкує. У рідному краю, під рідним небом – у раю. Вона господар мій, її шаную, веде вона мене у бій, рани лікує.
Так, я солдат СВОЄЇ війни і добре мені, я герой свого світу та мене НЕ ТРЕБА любити, не треба носити до могили квіти, даремно свічки палити, бо я ще жива і продовжую битись.
Кажеш мої слова не звичні, пісимістичні, що завгодно, але вони чисті! Моє баченя ЗОВНІШНЬОГО світу, рядки мого заповіту писані вітром на повітрі...
ID:
6909
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 04.09.2005 14:03:58
© дата внесення змiн: 04.09.2005 14:03:58
автор: Angel Immortal
Вкажіть причину вашої скарги
|
