Звичайний настав знову вечір...
Ти в колі своєї сім'ї.
Ти пледом закутаєш плечі,
примружиш натомлені очі,
і будеш вдивлятись у тіні, що живуть на стіні.
У нього такий самий вечір,
та ж сама година і дата.
Когось обійме він за плечі...
Ти ніби відчуєш. До речі,
фантазія в тебе занадто хворобливо-багата.
Духмяного чаю захочеш,
із тістечком та шоколадом.
І там, у душі десь, поплачеш,
а потім собі це пробачиш,
погнавши думки уперед горделивим парадом.
А він полюбляє, мабуть,
Чай теплий, з лимонним смаком...
Думки у майбутнє пливуть,
вони вже у завтра живуть,
і ділять його на усіх, шматок за шматком.
