Вже не згадаю, як мене мама купали у духмяних травах.
Та пам'ятаю її долоні ніжні,
її слова ласкаві, коли пробуджували вранці рано.
Згадую її кожного дня,
молюсь за її душу вдень і вночі.
Чому так невтішно рано забирає Матусь Земля?
Зорі безсилі допомогти у журбі,
небо, сумуючи, мовчить,
день за днем біжить, сльозою бринить.
Коли б знати, у який день живемо востаннє.
Є надія, що воскресне її душа
і як птах мовчазний побачить нас з небес,
що це ще у Світі не кінець.
