Ти, матусю, пробач,
Що тебе я не чула.
Ти ночами не плач,
Я тебе не забула...
Я люблю тебе, знай,
І тебе пам'ятаю,
Хоч поїхала в край,
У якому страждаю...
Не скажу тобі, ні,
Що погано без тебе.
Я живу, ніби в сні,
Щось робити вже треба...
Щось міняти вже час,
Та й пора вибирати.
"Скільки горя для нас?"-
Треба в долі спитати.
Ти любила до дна,
Все життя віддавала.
А тепер ти одна,
Було, значить, замало
Твоїх сліз, твоїх ласк
І ночей недоспаних...
Як же хочеться враз
На хвилинку до мами.
Дай же, Боже, молю,
Їй здоров'я для тіла,
Для душі кришталю!
Щоб ніщо не боліло,
Щоб чекала усіх
У ріднесенькій хаті,
Бо багато тих слів,
Які варто сказати.
Супер! Нічого в житті не проходить просто так. За все треба розплачуватися. Як хочеться вберегти своїх дітей від помилок. Але нічого не виходить. Мабуть, кожен повинен пройти свій шлях і випити свою чашу. Дуже гарний вірш.
Vitamina відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Скільки дітей не вчи, скільки не кажи, все одно зроблять по-своєму... А шлях, дійсно, у кожного свій. Дякую)
Щирі слова!Для матусі їх почути, 
Вірш написаний гарно, розумно! 
