Пташина клітка, розбита вщент, висить, наче привид.
Вибиті дверці з погнутими гратами у вітальні.
Залізні уламки повсюди: на ліжку, підлозі… дивані.
Посеред дому старий, такий же розбитий на вигляд.
Щойно з похмілля дрімучого, невідомо що сталося з домом.
Наче вчора все було гаразд, хоча він плював на бардак.
Важливі не меблі, а зовсім інша деталь- де птах?
Чоловік стояв зі слізьми на очах, упиваючись горем.
Спомин вдарив важче, ніж кулак, і гостріше, ніж спис.
В руках зжатий згорток паперу- білет до теплих країв.
Він поїхав на довго до іншого світу, до інших птахів.
У старій клітці вже не було почуттів і пір’я втратило блиск.
Душа залишилася там, алкоголь став телепортом назад.
Ось одного темного дня, взявши страх і сумнів в кулак.
Плацебо торкнулося губ, руки самі піднялися враз.
Він випустив клітку із рук і звідти вилетів птах.
Голос довго не замовкав, децибели рвали нерви на шмаття.
Кричав, щось про колір, про розмах золотого крила.
Горлав що все марно, що спустив даремно життя.
Вдивлявся в даль із вікна, як розчинялось там щастя.
Та пізно…
Божевільний вже спалює пір’я;
Ранок ретельно ховає останні сліди
І розуміння приходить повільно.
Він любив те, що не мав, а що мав - не любив.
Свідомість так боляче вертає назад
Шкода, що в казках із попелу родиться птах,
А в реальності, ти вже свого відпустив.
