як коти на душі, чи душею по стінах,
по бетону, по дереву, по металу....
..я мовчу і тихесенько дихаю страхом
й ти мовчи, щоби злим, на зовсім зозлілим в душі,
не стати для моїх котів новим месією..
а якщо із початку шепотівсь й продавав на всі боки,
якщо просто, шукаючи хліба, помішав кожне праведне з грішним,
а смішне із слізьми,
не забудь, що мовчати тепер ніхто не зможе
і лишень осторонь, і лишень скраю,
тільки десь за межею вогню.
я ж ось тут - ні на грані, ні на межі,
ні в раю, ні у пеклі і навіть чистилище не визнає присутності мене у його стінах
із дерева, із металу чи із бетону...
лише тиші вимагає..
лише вимагає.
І чиїсь коти мою душу шкребуть.
