Не шукайте чужі кладовища,
Не копайтеся в долях і душах,
Не торкайте ті струни таємні навмисне чи так.
Вбитим птахом враз тиша засвище,
Забринить, закричить, розворушить,
І розбудить всіх монстрів, що досі тихесенько сплять.
Вам не варто — таки вам не варто!
Не дивіться в скалічені очі.
І в дослідників демонів серця тут гратись не слід.
Вам не вистачить волі і гарту
Зазирнути у таїни ночі,
Втечете ви, залишивши болю і відчаю гніт.
Промайнуть ваші згорблені спини
У зіницях утомлених сивих,
Заберуть ще частинку надії навічно за край.
І потвора з душею людини
Усміхнеться так згіркло-правдиво.
Цвинтарі у душі — вічна стигма, загублений рай.
Не торкайтеся дивної арфи
Мертвих тіней, скалічених віршів,
Бо ж чудовиська завжди найгірші у світлих серцях,
Не ступайте у плетива арки
Помилок і фатальних прогрішень —
То прокляття чужі та інтимні, вони не для вас.
Та якщо вам захочеться правди,
І, начхавши всі застороги,
Ви підгоєні рани візьметеся враз ворушить,
Не лякайтесь, не треба бравади —
Не ведіть на правдиві дороги...
Ви їх зболених, людських, звичайних безмовно прийміть.
Признаюсь, Акварелько, мені Ваші відповіді на коментарі сподобались навіть більше, ніж сам вірш (соррі )
В пораді не давати порад щось таки є) Розумію, що Ви мали на увазі не дітей (яким без наставництва ну ніяк), а вже дорослих, "состоявшихся" особистостей. І хотів уже було погодитися з Вами на всі сто. Але... вчасно згадав, що учитель, сенсей, наставник (духовний наставник) - всі ці звання мають відношення не тільки до виховання дитини. І такі відомі наставники, як Будда, Христос, Магомет приходили не до дітей.
"Люди дуже рідко справді потребують допомоги у тому розумінні, до якого ми звикли, і ніколи - купи порад і настанов на "путь істинний" чи, тим паче, осуду. Вони шукають розуміння і прийняття"
Тут Ви маєте рацію: ми повинні розуміти і приймати людей такими, які вони є. Але не думаю, що ми не повинні оцінювати і навіть засуджувати деякі їх вчинки, якщо вони ідуть врозріз із нашою мораллю. Та нам і не вдасться
І вже зовсім окрема розмова: "А судді хто?"
Marika відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нічого, в мене також частенько таке буває
Щоб бути учителем, наставником треба бути достойним цього. Як і для того, щоб судити, треба бачити і розуміти повну картинку, а не займатися остракізмом. Люди (я, як представник хомо сапіенс - теж іноді, каюсь ) частенько люблять лізти в учителі чи прокурори просто не маючи на це права.
Хоча ви праві - є таке, що не засудити неможливо і неправильно.
А щодо наставників... Не знаю, завжди вважала, що хороший наставник (від учителя в школі і до духовного провідника) має, перш за все, навчити думати Той, хто не вміє мислити, діючи навіть із самими благими намірами може наробити величезної біди.
А взагалі тема дуже протирічива і глибока, неоднозначна - дискутувати можна безкінечно
Marika відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
zang, та я ж не остання інстанція і, тим паче, нікого не вчу Це просто мій вірш, у якому мій досвід і моє розуміння ситуації. Як, до речі, і в коментарі. У вас може бути інша думка, відмінна від моєї і це зовсім не означає, що вона неправильна
то найважча наука - просто прийняти чужу душу, чужий світогляд...
Marika відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Особливо, коли власний досвід поривається "рятувати" з теоретично небезпечної ситуації чи "підправляти" "неправильні" судження. Тільки багато-хто забуває, що і життєвий досвід в нас різний, і судження можуть бути зовсім не "неправильними", а просто іншими, і шлях у кожного свій. Допомагати треба, не сперечаюся, але тільки тоді, коли це справді необхідно. Мені особисто чужі поради майже не потрібні, а часто і шкідливі, намагання "переліпити" - лише калічить, а от те саме прийняття двічі "витягувало".
в останньому стовпчику тут самі суперечності: і не боятися, і не бути хоробрим, і нікуди не вести – просто прийняти й стояти на місці?
Marika відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Бравада - не синонім хоробрості І так - просто прийняти. Це їхній вибір, їхні помилки, їхні уроки, їхні демони, їхній шлях. Ви не зможете прожити за когось його життя, намагатися марно, зробите ведмежу послугу. Люди дуже рідко справді потребують допомоги у тому розумінні, до якого ми звикли, і ніколи - купи порад і настанов на "путь істинний" чи, тим паче, осуду. Вони шукають розуміння і прийняття. Іноді - віри в них самих, коли сил для цього вже немає. А все інше вже є у них всередині. Прийміть їх таких, якими вони є: неправильних, грішних, земних, подаруйте їм крапельку віри - і вони будуть здатні на все чи, принаймні, майже на все. Втручання - крайня міра і поводитися із цим треба дуже обережно.