Ми так рано з тобою стали снігурами
Залишилися в холоді разом навічно
Ми жили і їли одними словами
Суїцидно кидалися вітру навстрічно
Ми так рано з тобою забули про холод
Про сніг що могилою стане нам нині
Про пекучий нестримний пташиний голод
І про смерть що очі піднімає на нас такі сині
Нічна хуртовина кричить про безвихідь
Кожна сніжинка для нас немов вирок
Чи стримає тіло пташине похіть
І не вмре так по-людськи від запалення нирок?
Ми з тобою приречені не дожити до весни
Стати кормом для зими і її проекцій
Хоч може ти знову улітку воскреснеш
Я ж приєднаюсь до небесних секцій
Я колись прилечу до тебе грозою
Сильним градом поб'ю усі твої вікна
Ти згадаєш усе що було зимою
І нікуди від холоду більше не втікнеш
Давай моя птахо нам час вирушати
Може знайдемо десь крихти чи воду
Поки вітру немає то можна поспати
Бо лиш вуличний птах розуміє свободу
снігурами.... дуже оригінальний в тебе віршик вийшов, але, щось сумненький. 
..
